Ілюстрації: Lily Seika Jones
Текст: Мистецький проєкт ζῷοДраківка

Передслово

Мишина цивілізація як об’єкт дослідження виникає у тридцяті роки нашого століття. Коли остання посадка Донбасу була зайнята військом Уявника Польового, а Ноумен Пухнастий Хвіст, великий покровитель мистецтв, зробився гетьманом, у мишиній державі розпочинається доба культурних здобутків.
Ключовою фігурою того часу можна вважати доместикованого хом’яка Димка, який є автором понад тисячі антифілософських текстів. Пращуром його був той самий Ґурслав, що запам’ятався мишам жорстоким вбивством губернатора штату Пангорія (хай живе вічно Свята Фальсифікація).
Коли козаки з’їжджалися першого січня на загальну раду, центром уваги завжди ставав той військовий старшина, що виходив на площу з пером павича та велетенським каламарем у лапках. Димок урочисто виголошував слова з найвідомішого свого тексту: «Життя та феномен Дикої Фальсифікації, куреня» – і кожен сотник вторив його словам, бо мав знати той твір, мов Святе Письмо. Димка звали брахманом на Січі, тому що вірили в захисну силу його слова.
Тепер ми публікуємо ті уривки «Життя…», що дійшли до нашого двадцять третього року. Слід віддячити археологам майбутності, які зробили дану публікацію можливою: Сліпій Монаді та Земляному Корпускулу.

Життя та феномен Дикої Фальсифікації, куреня

Чи завжди так важлива етимологія слова, особливо в тих випадках, коли ми кажемо про зміст поняття? Інколи пошук оригіналу може більше нагадувати за природою симулякр, бо коли ми називаємо щось лише симуляцією, то на побутовому рівні маємо на увазі або бездумне уподібнення, або звичку, яка втратила свій початковий сенс. Навіть якщо такого значення не має симулякр Бодріяра, це все ж таки те, що можна вважати дійсним змістом поняття, тобто живим. Померле не може бути оригіналом, бо якщо ми вважаємо його чимось таким, що менш існує і більш теоретизується, ніж копію, то виникає питання: задля чого ми визнаємо існування такого оригіналу і чи не маємо тут справу з прихованим культом смерті?

Тюркське походження слова курінь («загін воїнів») — змертвіла конструкція, апріорне судження, яке не додає змісту поняття нічого нового. Можна сказати, що етимологія, на відміну від тлумачення, спонукає до фрактального розгортання таких понять, що визначають: слова загін, натовп, плем’я пов’язані між собою чарівною силою метафори, змушують не зупиняти пошук на першому рівні визначення. Та етимологія лише запускає процес учарівнення та фракталізації. Результат етимологізації слова може не відповідати намірам пошуку. В такому випадку інтенція буде спрямована на Дике Поле як на усвідомлений вибір фальсифікації, тобто розбійницьке поводження з науковим матеріалом на догоду нашим мисленнєвим мандрам у зчіпці з уявою – гадці, яка є вищим проявом усілякого мислення, бо вільна від нав’язливих звичок та бездумного уподібнення.

Така воля сполучена з ризиком: народжене анархією Дикого Поля не має в собі чіткого територіального поділу на Своє та Чуже, порубіжжя таким чином стає місцем постійної зради й конспіраціонізму. Віра об-вікно-битих-мух у павучу змову або в існування мушачої раси походить від невмілого козакування.

Та яка в нас альтернатива такому ризику? Подивимось на етимологію слова «праця» і з необхідністю наштовхнемося на лихо та пологові перейми. Чи буде доречним вважати щонайменше половину життя пологовими переймами? Треба вчасно розірвати кайдани результатів етимологізації, розчинити їх у Меркурії Дикого Поля, як у першоматерії всіх мисленнєвих актів. Перефразувавши гасло Канта, скажемо: Май мужність фальсифікувати! Май сміливість на козакування!

Тож слово курінь походить від праслов’янського курити. Це пояснює, чому козаки залишили за новими, довгими хатами стару назву: навіть не походження, а саме схожість слів курінь та курити відіграє тут ключову роль. В пошуках наживи та належної рими, помічаємо, що курінь як випускання диму атрибутується етимологією слова тютюн — тобто дим. Варто зазначити, що не кожен результат етимологізації це кайдани, але тільки той, що узурпує трон автентичного існування: в колі феноменів Дикого Поля або ти рівний серед рівних, або не бажаєш жити за звичаєм. Етимологічний результат в умовах республіки можна вважати знятим. Не на порожньому місці з’явилося козацьке прислів’я: «Знята етимологія чоловіка з біди врятує, а метафізична – ще втокмачить».

Тому Дим слід вважати єдиним нашим захисником в умовах зоонавтики. Дим, з одного боку, поняття негативне: він постає як відсутність Пана, тривкої ієрархії. А з іншого – він процес утаємничення, скрадання того, що за формою нагадує лобзання панських стоп, рабське благоговіння перед результатами етимологізації. На зміну етимології приходять Коріння та Традиція, породженні позитивною функцією Диму, – сама етимологія переходить в область злого апофатизму, являє себе у страшних снах, а в дійсність еманує через фігуру німця, без’язикого іновірця. Зла природа цього апофатичного Пана полягає в постійному бажанні еманації себе лише в порожнистих агентів зла, задачею яких є відродження панства через конкретні інституції. Поле Традиції, відображене на карті колом куреня, гостро відчуває будь-які сторонні втручання у структуру і, як результат, накладає табу, за допомогою якого він здійснює первинний військовий та територіяльний поділ. 

Сьогодні багато козаків віддають перевагу життю у містах, і в таких випадках люлька стає для них переносним куренем. Коли Традиція починає блідніти, козак знов набиває тютюн по самий цибух, щоб пустити Дим на все те конкретне, що нагромадили агенти Пана, та перетворити в такі ж конкретні відповідники, які не будуть вибиватися з поля Традиції. Тому люлька – найкращий друг козака та дійсна зброя (звичайно, поза зоною Дикого Поля). Така трансформація за допомогою люльки є не чим іншим, як жертвою Доброму апофатичному. Та хто ятаган дістане під мирним небом, той не козак і, якщо кажемо, що в душах війна йде, то і зброю знайдемо відповідну, бо Дим то і є дух, а коли нетілесне лікуємо приборканням тіла, то пам’ятаймо, що тим породжуємо у світ Змія, що в нього одну голову відрубаєш — інша росте. Традицію творить Дух, а не шабля, як би воно не було прикро. Шабля як така це статуя Невідомому Солдату, Дух то Традиція, а Традиція то є історія та героїзм. Тільки на екрані Диму м’ясо та окопні воші героїзуються. Добре апофатичне милосердно скрадає блюзнірство, яке викликає в нас один лише німий крик по Невідомому Солдату, без’язикому іноземцю, якого звемо братом за звичкою.

Чи існують окремо тіла пустопорожні, які еманує Зле апофатичне? Вони не можуть існувати окремо, бо така автономія казала б про їхню повноту, що абсурдно. Таким чином пустопорожнє завжди є частиною простору куреня. Зле завжди поруч: витіснити або вбити – такі методи працювали раніше. Тепер, щоб вижити, Традиція шукає нову (або давно забуду стару) зброю. Неможливо називати себе радикалами, якщо єдине на що ми здатні це дискредитувати нашу Лукрецію в очах усього Світу. Люди, що свідомо йдуть на уклін Пану, менше завинили перед Богом, ніж ми. Принаймні вони ніколи не звали себе лицарями.

Прикрашене Димом, що звемо Традицією, на практиці має вищу функцію — Розважальну. Сутнісним центром (чи скоріше — покуттям) куреня слід вважати Гру. Через неї, як набір експліцитних правил ми тренуємо зір до світосприйняття Дикого Поля: на конкретному — це як Дружба чи Братерство є лише тренуванням перед соціяльною активністю. Дружба пропонує можливість прощення помилок, як Гра -- підвантаження. Таким чином курінь це унікальний простір уможливлення зворотного часоплину, що вельми контрастує з непоправними результатами зоонавтики, де кожне пошкодження ментальних траєкторій лікується виключно ампутацією через сарказм.