В чому сенс спілкування з живим філософом?

Не в інформації. Її море в інтернеті.

Але людині замало лише інформації.

Їй потрібно спілкування з іншою і живою людиною.

Інша й жива людина — це не лише знання (вони доступні зараз і без репетитора), а й життєвий досвід, справжнє розуміння (а не ШІ), інший погляд на речі, здатність пояснити незрозуміле, емпатія…

Без цього філософські знання — мертві, непривабливі, абстрактні фрази без змісту й смаку…

Вивчення ф. — з самого зародження її в Давній Греції — було розмовою, діалогосом живих людей.

Бо філософська істина не існує поза її обговоренням з іншими людьми. 

Філософську істину неможливо самому/самій взяти в інтернеті як готову річ.

Філософська істина завжди лише народжується тут і зараз між людьми в їхньому живому спілкуванні.

Власне, нема філософії, є лише філософування.

Ви щиро народжуєте в слові те, що турбує в житті саме вас, і філософ пропонує ті чи інші філософські ключики для пошуку відповіді на питання…

І тоді ми разом шукаємо.

Шукаємо що? Відповіді на питання. Питання?! Так, без них нема Ф. Якщо у вас нема питань, ви все знаєте. Питання мають ті, хто чогось не знають. Тоді вони вдаються до Ф., і у них є шанс дізнатись.

«Істину не може пізнавати і повідомляти хтось один.

Всіляко підтримувати діалог,

давати сказати своє слово також інакомислячому,

вміти засвоювати вимовлене ним — ось де душа філософії.

Ми не можемо сказати істину без звернення, без відповіді,

а отже без спільності отриманого порозуміння.

Ніхто не охоплює в своєму дусі всю істину» (Гадамер).

Не знати — абсолютно нормальний стан в Ф.

Філософ — це будь-хто з нас, хто НЕ знає, а ПРАГНЕ знати. Якщо ви чогось не знаєте, не розумієте, маєте сумніви, то в Ф. вам буде комфортно, ви там «свої».

Сократівське «я знаю лише те, що нічого не знаю» — щеплення здорового глузду від зарозумілості. Зарозуміла людина хибно вважає, що знає те, чого не знає.

Тому на моїх заняттях ніхто не окупує позицію «Я розумний/розумніший, ти дурний/дурніший», «Я знаю, ти — ні», «Слухай сюди, телятко, зара відкрию тобі істину!».

Ми всі люди, і нелегко досягти незалежності від наших звичок.

Тому я нікого за це не соромлю, не зневажаю. Я це розумію. І вказую на такі моменти, щоб ви звернули на них увагу. Навіщо? Щоб ми спробували обійти ці моменти та шукали істину з позиції Сократа. Так, я можу бути дбайливим і тактовним. Клієнтоцентризм — моя слабкість.

Кожна людина унікальна.

У кожної своє унікальне ставлення до речей. Не варто нав’язувати людині чужі ідеї замість її власних. Чужі ідеї не повинні засипати джерело наших власних.

Тому я можу заохочувати учня до його добровільного самопізнання, саморозкриття.

Тоді і так як бажає він. Без примусу й тиску. В діалозі.

Учень може відгукнутись (що зазвичай трапляється) та почати краще бачити не чужі ідеї про життя, а своє власне життя — те, що краще за нього не знає ніхто.

Тоді людина здатна народити власне розуміння і власні знання.

Бо зустрічається не з чужими знаннями, готовими відповідями, а з загадковими речами, які пробуджують допитливість і бажання збагнути, розплутати, з’ясувати. І тоді те, що людина сама, своїми силами зрозуміла, вона може застосувати у своєму житті. А чужі знання ми часто не знаємо як і куди пришпадорити…

Опишу випадки зі свого репетиторства. Учень каже, що у нього депресія, але він хоче знову радіти життю. «Чим допоможе Ф.?».

За 2500 років розвитку Ф. багато мислителів пропрацювало цю тему. Але чи варто засипати конкретну людину горою інформації? Це ж не буде розвитком ні її мислення, ні її самої. Гора знань може поховати під собою людину. Краще підкорити вершину знань, щоб стояти на горі і з висоти бачити світ…

У спілкуванні з учнями я дізнався, що інколи учня не дуже цікавить заявлена ним тема. Учня хвилює не ця тема сама по собі, не чужі погляди на цю тему. А його власне ставлення. Те, чим ця тема зачіпає саме його. У людини екзистенційна цікавість. Але при цьому учень може не усвідомлювати цього або не наважується озвучити свою цікавість. Людина насправді хоче не так почути інших, як розкрити своє ставлення до теми. Хоче зрозуміти не філософські ідеї, які здаються їй далекими і неактуальними (пізнання інших), а свої думки, переживання, своє життя (пізнання себе). Я закликаю учня звернути увагу до того, чому його хвилює згадана ним тема. З чим в його душі чи житті вона пов’язана? «Породжувати філософське питання може лише власний невигаданий життєвий досвід. До виникнення такого питання нема сенсу читати філософські книжки» (Мамардашвілі).

Інший учень висловив цікавість до емоцій — як їх розуміють філософи?

В процесі вивчення й обговорення виявляється, що учень вже давно має щодо цієї теми й інших свої думки і переконання. А ще згодом втямлюєш, що в основі головних ідей учня лежать… певні емоції! Які він, однак, не робить предметом дослідження, рефлексії. Тобто його погляд на деякі речі забарвлений емоціями. Є дещо суб’єктивним. Нові знання, які здобуває учень, змінюються під впливом його старих ідей і емоцій, і суб’єктивність його погляду розширюється. Що робити?

Нема сенсу вивчати будь-що для цементування того, що ми вже знаємо.

Нове знання має розширювати наш погляд на світ, відкривати очі. Освіта запалює наше власне світло, а не завалює його знаннями. Освіта — не так здобуття знань, як утворення, розвиток нас самих. Це 2 основних підходи до навчання:

1. Збільшувати кількість знань в пам’яті.

2. Ми не накопичуємо знання і обтяжуємо пам’ять, а трансформуємо знаннями себе (поцікавтесь книжкою «Більдунг. Нордичний секрет краси і свободи»). 

В першому варіанті знання в нас, але ніяк не впливають на нас — після навчання ми такі ж, якими було до нього, лише стали роздвоєними!

В другому — ми перетворюємо знання на себе — розвиваємо здібності, втілюємо в життя — стаємо цілісною творчою особистістю.

Тому якщо ви прагнете розвивати власне мислення, то наші заняття не повинні бути схожими на переливання знань і розуміння з мене в вас чи навпаки. Це неможливо. І непотрібно.

Тому наші заняття мають бути спів-мисленням — моїм і вашим.

І я, і ви висловлюємо свої думки не тому, що вони істинні, і не для того, щоб їх інсталювали. Зарозумілість, пиха не повинні керувати нами. В нашому невимушеному, добровільному, чесному діалозі ми слухаємо відгук нашого нутра на сказане іншим. І щиро прагнемо той відгук народити в матеріальній оболонці слів, які не є самою думкою, але вказують на неї подібно до дорожніх знаків: «За милю поворот до Ніагарського водоспаду».

Не варто ніяковіти і бентежитись, якщо ви вважаєте, що ми не зможемо спів-мислити.

Справа в тому, що ми не контролюємо мислення, навіть власне. Воно має своє автономне, незалежне від нас життя. Нам не треба соромитись, що воно з’являється і зникає самостійно. Великий мислитель відрізняється від звичайної людини не тим, що у нього є мислення, а у неї нема. А тим, що він часто тренує свою здібність чути власні думки. Саме це головне у вивченні Ф. для розвитку власного мислення, на мій погляд. Ми будемо філософувати, щоб чути свої думки. А також чути слова співрозмовника. Філософія — безпечний простір для того, щоб не приховувати свої думки, а являти, народжувати.

Ми не робитимемо наголос на збільшенні знань. Мислення і знання — абсолютно різне.

Мислення — здібність, яка створює знання, а знання не є причиною здібності. Око бачить дерево, яке не створює ока. ШІ здатний створювати нові знання зі знань людей, але він не має ні розуміння, ні здатності створювати нове знання з розуміння. Крім бога, якщо він є, лише людина здатна до такої дивовижі як розуміння і творчість. Однак 99% освіти у світі — це зубріння й забуття чужих знань, а не розвиток власного мислення, власної креативності, власної радості. Неможливо передати думку, розуміння. Воно завжди внутрішнє. Ми можемо передати і взяти лише оболонку думки — слова, фрази, тексти. Запам’ятати й повторити слова — не означає зрозуміти, засвоїти думку. Якщо ми сприймаємо слова, а всередині нас не виникає думки, ми нічого не зрозуміли. Філософія є вправляння в тому, щоб почути й народити свої думки.

Отже, я не даю «готових знань». Повторювати фрази без розуміння — захаращення памяті. Викладач жбурляє знання. Вчитель допомагає їх зрозуміти.

Чужі філософські ідеї спочатку лише фрази. Щоб через оболонку слів дістатись думки потрібно оживити власне мислення.

Запрошую спробувати!

Відгуки учнів можна знайти тут: https://www.superprof.com.ua/s/filosofiia,%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B0,,,,.html