Життя середньостатистичного споживача у наш час досягло своєрідного апогею, адже завдяки прогресу ми можемо не тільки займатися покупками не виходячи з дому, а й вирішувати проблеми з нашими емоціями: нас зацікавили якісь нові країни? Ось, сотні відео на ютубі. Не вистачає нових емоцій та фарб у житті? Перед нами сотні аккаунтів із блогерами на різний лад, переглядом яких можна сміливо компенсувати сірість власного буття. Проблема усвідомленного проживання є не новою, а саме тому слід згадати історію митців із Ситуаціоністського Інтернаціоналу та концепцію суспільства «спектаклю» Гі Дебора.

«Спектакль» — це відчуження від власного життя: блогери в інстаграмі, лідери думок, інфлюенсери, новини, комерційне мистецтво, тобто весь контент, який ми споживаємо.

Сьогодні, володіючи інформацією про те, що відбувається у всьому світі, ми, виявляється, не здатні осмислювати свою ж поведінку. Спостерігаючи за «спектаклем», що відбувається на своєрідній сцені життя, ми втратили самих себе: наскільки ми усвідомлюємо свої дії? Наскільки наші бажання та вчинки залежать від нас? Що захоплює нас більше за самих себе?»

Гі Дебор прирівнює спектакль до Абсолюту, який забирає у людини самостійність. Спектакль тотожний світові, а значить, наше Я потребує його для свого існування. Така орієнтація на абстракте видовище забирає в людини час та енергію, яку вона могла би використовувати на те, щоб займатися собою та вирішувати конкретні проблеми.

кулсторі:

У часи після Другої Світової війни свідома спроба сюрреалістів займатися руйнацією культури зсередини, що пізніше перетворила їх на художній і літературний «рух», відволікала їх від політики. Вичерпавши себе як напрямок — політично і творчо, європейські культурні радикали розкололися на ізольовані групи дисидентів. Саме з цих груп через десять років виникне Ситуаціоністський Інтернаціонал.

У 1967 вийшли у світ дві найвідоміші книги ситуаціоністів — «Суспільство Видовищ» Гі Дебора та «Трактат про вміння жити для молодих поколінь» Рауля Ванейгема. Саме творчість ситуаціоністів у більшості випадків була джерелом натхнення для найбільш поетичних графітті, що покрили стіни паризьких будівель навесні революційного 1968 року. Вони та їхні союзники поширили у гарячі травневі дні сотні тисяч листівок та плакатів. Це було мистецтво, яке на якийсь час з'єдналося з повсякденністю і наповнило її утопічними мріями, мистецтво, що залишило галереї і перестало бути винятковим надбанням і витвором обраних. Це була політика, яка перестала бути спеціалізованою діяльністю та заговорила мовою вільного бажання.

Саме теоретична спадщина CI викликає сьогодні найбільший інтерес. У той час, як ситуаціоністи відкрито заявляли про те, що Їм належить лише заслуга банального аранжування чужих геніальних знахідок і думок, все ж можна стверджувати, що запропонована ними концепція «суспільства видовищ» вкрай цікава і оригінальна. Теми, що обговорювалися ситуаціоністами ще в п'ятдесяті роки (критика праці, мистецтва, урбанізму, ролі фахівців), сьогодні набувають все більшого значення і стають предметом дискусій навіть у далеких від радикалізму колах.

Варто також сказати звідки взагалі береться це слово «ситуаціонізм». Воно бере початок в ідеї створення ситуації, а ситуація, у свою чергу, це якийсь мікрорівень повсякденного життя, який може бути свідомо сконструйований людиною (або групою людей) з метою максимально цікавого проживання та сприйняття ними цього вибраного часу. Зараз усе, про що вище йшла мова можна назвати простим словом — усвідомленість, такий собі майндфулнесс. Якщо спрощувати, то вся боротьба в першу чергу йшла за революцію свідомості, за опановування справжнього життя, досягаючи цим подолання штучних обмежень, виставлених спектаклем.