Це вступ до моєї книжки про філософію індійського мислителя ХХ ст. Джидду Крішнамурті.

Книжка написана давно (2019), але досі не опублікована. Бо я не закінчив її – не написав заключну частину, де хотів і досі хочу викласти свої власні ідеї про те як можна позбутись навязливого думання.

Однак минуло 7 років, а я досі не дописав книжку!

Причина позірно проста – я сам ще не збагнув як саме позбутись навязливих думок. Я все чекав що станеться Потужний Прорив у моєму розумінні цих речей. Але такого Прориву не сталось попри наявність певних нових ідей. Мабуть це той випадок коли для нової думки потрібен новий досвід. Відтак, якщо й буде дописана заключна частина книжки, то не раніше ніж коли я здобуду принципово новий для себе досвід життя без навязливих думок.

Хто зна – адже я не вважаю себе найрозумнішим – може хтось з вас, читачів syg.ma, вже розвязав цю проблему? Цікаво дізнатись.

Отже, треба видавати книжку поки живий. Нас щодня бомблять рашизди. Електрика, опалення, робота і саме життя стають раритетом. Первісне життя в печері без можливості врятуватись. Поки не розтрощать енергосистему, яку залишили на поталу ворогу, війна не закінчиться.

Задовго до 2022 я часто цитував наступні слова Дідро, наче передчуваючи майбутнє, яке сьогодні, нажаль, стає реальністю:

«Ідеальний взірець краси, істинна лінія бувають викривлені, втрачені та можуть бути знову здобуті народом лише шляхом його повернення до стану варварства. Бо це єдиний стан, коли люди, переконані в своєму невігластві, погоджуються на повільний рух вперед на дотик»

А тим часом познайомимось з Крішнамурті…

*******************************************************************************

ТИМЧЕНКО ВІТАЛІЙ

ЖИТТЯ БЕЗ НАВ’ЯЗЛИВИХ ДУМОК

або

Щасливі дні з Джи Крішнамурті

(2019)

ДУМАННЯ НЕ ВИРІШУЄ НАШИХ ПРОБЛЕМ,

А РОБИТЬ РАБАМИ РОЗУМУ,

БО ЖОДНИМИ ЗУСИЛЛЯМИ МИ НЕ МОЖЕМО ЗДОБУТИ ТЕ,

ЩО НАМ ДАРУЄТЬСЯ

Джидду Крішнамурті – відомий маловідомий мислитель, відважний як лев, проникливий як мудрець, наївний як дитина: він бачить головне та не боїться про це говорити. Він не боїться того «елементарного» мислення, до якого закликав особистим прикладом Альберт Швайцер [] – мислення, яке знову звертається до того, що нібито вже зрозуміли. Мислення, яке починається з того, що є або здається простим, елементарним, близьким і доступним кожній людині. Мислення, до якого ми можемо долучитись, наприклад, разом з досократиками, китайськими філософами, Леонардо да Вінчі, Гьоте чи дітьми. Це мислення свіже, ясне, цнотливе, сповнене допитливості, творче і плідне. Мислення справжнє, своє, без імітації, плагіату, крадежу. Мислення, цікаве й важливе іншим… Мислення не про філософію у книжках, а про те у реальності, що породжує філософію в людині знов і знов…

Тому й ця невеличка книжка буде не про ідеї і філософію, а про реальне життя людини. Не для філософів, а для кожного з нас.

Ви помічали? Сон, робота, відпочинок, любощі і навіть мислення... – у всьому цьому нам постійно заважають нав’язливі, непрохані думки, які заливають нас як повінь. Думки «про все і ні про що». Парадокс: потік нав’язливих думок без початку, кінця, ладу й результату заважає людині повноцінно жити, любити, творити, відпочивати, спати, працювати, спілкуватись і навіть продуктивно мислити… Думки хутко замінюють одна одну і відволікають нас. Ми ні на чому не можемо зосередитись, нічим не можемо насолодитись вповні. Все швидко вислизає з наших рук. Те, що так приємно пахло у дитинстві і молодості, тепер не має запаху і смаку. Хаос думок збиває нас с пантелику, ми наче падаємо у водоспаді, і нам хочеться знепритомніти взагалі. Мерщій ми вмикаємо смартфон та занурюємось в скролінг на години, місяці, роки… Так можна померти та не помітити цього!

Ми не хочемо бути мавпами, ми відчуваємо себе людьми, та разом з цим гостро відчуваємо, що наш розум постійно нам заважає. Але ми не знаємо як його вимкнути! Зі скаженою швидкістю ми несемось по життю в автомобілі розуму, яким ми не керуємо, у якого нема гальм. Ми знаємо, що нас зупинить лише смерть. А поки ми живі, відпочинку не буде.

Чи є можливість зупинити це скажене авто чи хоч вистрибнути з нього?

Інколи ми цілком ясно усвідомлюємо: більшість наших думок – зовсім не думки. 99 % часу свого життя ми зовсім не мислимо. Те, що ми звикли вважати думками – лише хвилювання, тривоги, нервовість, внутрішня метушня – вирування, виверження емоційних переживань. Внутрішній шум. Якби ми дійсно мислили, то були б Айнштайнами.

Ці безладні й безпредметні думки приходять до нас безперервно, але ми ні до чого нового не додумуємось та лише виснажуємось. Навіщо нам таке дріб’язкове «мислення»?

Через невпинне булькотіння розуму ми не живемо усією душею, усім серцем, тілом, світом… Нав’язливі думки розщеплюють все всередині людини й навколо неї… Я ось про що. Досі згадую як 2012 року повернувся до Києва з Криму. Перед тим я не був у Криму 22 роки, і ця поїздка стала для мене подорожжю до іншої планети. Коли я повернувся додому, то з дивовижною ясністю відчув, що тепер живу серед реальності навколо, а не всередині своїх думок, як то є зазвичай. Я чув, бачив, вдихав реальний навколишній світ. І це було відчуття справжнього життя. Це було екстатично. Я став спокійний, медитативний, східний, розумний! Вперше після багаторічної перерви стали «приходити» прозріння! Мудрі, радикальні, абсолютно нові для мене. Тоді я ясно усвідомив, що більшу частину життя ми взагалі не помічаємо світу навколо нас, бо звідусіль нас оточують наші й чужі думки як високий паркан з колючим дротом оточує в’язнів. Думки затуляють нам світ.

А чим старшою стає людина, тим більше спогади отруюють її погляд на світ, придушують і висушують її волю і любов до життя… Де той настрій щастя, з яким ми жили в дитинстві? Тоді ми не думали, як бути щасливими, але були щасливими.

«Так, це правильний шлях,

Що ти не знаєш про що думаєш,

Коли ти думаєш:

Все приходить як дар» (Гьоте).

Як захопитись чимсь або кимсь так, щоб забути про все – особливо про себе – як знову жити в екстазі, залишаючись дорослими людьми?

Та розум це не турбує. Головне з погляду розуму лише те, що важливо для голови.

Від атаки нав’язливих думок ми тікаємо у Тік-Ток, роботу, відосики, туризм, шопінг, «секс», але думки бомбардують нас і там… І чи є така втеча життям? Чи можливо взагалі втекти від нав’язливих думок? Чи можливо повноцінно жити, не тікаючи від нав’язливого мислення до інших форм нав’язливої активності?

Отже, чому думки-приблуди настирливо заважають нам жити, втручаючись і в нашу роботу, і в наш відпочинок, і в наші любощі? Чому думки лізуть до нас навіть тоді, коли ми не думаємо? Чому думки заважають нам навіть тоді, коли нам треба щось осмислити, вирішити і створити? Чи є можливість зупинити потік непроханих думок та бути незалежними від них тоді, коли ми цього бажаємо і потребуємо?

Пошукаємо відповіді разом…

Я зацікавився Крішнамурті передусім через його критику розуму та звернення до дару. Адже критика розуму на Сході зовсім не та, що на Заході, де розум лише вдосконалюється та вкотре нахваляється розв’язати всі проблеми. Постмодерна людина не менш раціоналістична, ніж модерна... Пихатий, зарозумілий і нахабний раціоцентризм, лінійно-ціле-раціональне мислення (пряме й брутальне як політ боєголовки), нігілістичне ігнорування й заперечення дару – все це подолано лише в деяких теоріях, але не серед широкого загалу людей в суспільстві…

А щодо дару, то йому я присвятив цілу книжку: «Можливості дару в суспільстві обміну» []. В певному значенні явище дару є альтернативою усій західній ментальності, дозволяючи людини виходити за межі раціоцентризму, гносеологізму, егоцентризму, техноцентризму й цинічного нігілізму.

У цій книжці я коментую деякі радикальні думки Крішнамурті. Щоб не так експлікувати, розкрити те, що думав Крішнамурті, як через діалог з ним і я, і ви могли дещо важливе збагнути у світі.

Мене часто дивує факт: знань все більше, а людських проблем не меншає, а більшає! Ми вже давно не можемо не лише розв’язати більшості наших проблем, а й навіть збагнути, навіть просто перелічити. Мозок вимикається, смартфон вмикається. Тисячі років історичного розвитку, хмарошкряби знань, вибухи фантастичних технологій… – здається, це не так розв’язує проблеми, як додає нових.

Крішнамурті каже:

«Думка не вирішила наших проблем, і я вважаю, що ніколи не вирішить. …

Чим витонченіший, хитріший інтелект, тим більше розмаїття систем, теорій, ідей. Ідеї не вирішують жодної з людських проблем… Здається, ми повинні спершу зрозуміти процес думання і, можливо, вийти за його межі…» [].

«Ми маємо знання, накопичені століттями, але чому у нас нема мудрості, щастя, творчості, стійкого миру? Чи веде знання до блаженства?» [].

«Людство пройшло шлях в тисячоліття, але ми як і раніше варвари» [].

«Протягом багатьох тисячоліть людство намагається змінитись, але чомусь так і не змогло змінитись радикально. Чи здатний світ... позбутись страждань і гніву, ненависті і ворожнечі, гіркоти, відомої кожному з нас?» [].

«Чи можемо ми здійснити в самій сутності нашого єства цілісну революцію, психологічну зміну (in the very essence of our being a total revolution, a psychological mutation), щоб більше не бути жорстокими, здатними до насильства, суперництва, щоб припинити тривожитись, боятись, заздрити, тобто подолати всі вияви нашої природи, яка створила це зіпсоване суспільство, в якому триває наше щоденне життя?» [].

«Чому думка набула такого важливого значення в нашому житті…? … Чому людина стала рабом думки? Хитрої думки, яка може організовувати, яка так багато винайшла, так багато спричинила воєн, породила так багато страху, тривог, яка безперервно виплоджує уявлення та женеться за власним хвостом, думки, яка зазнала задоволення вчора та продовжує його у теперішнє, а також у майбутнє, думки, яка завжди активна, яка завжди базікає, рухається, стверджує, відкидає, додає, припускає» [].

«Починати треба з розуміння рабства розуму» [].

Чи не грає у цьому поступі проблем особливу роль сам розум?

Для Крішнамурті саме розум є джерелом більшості проблем людства.

Західна цивілізація переймається і неймовірно хизується вдосконаленням розуму та звільненням його від будь-яких ідолів, кайданів, впливів [].

Східна – вважає, що сам розум (навіть якщо на нього нічого не впливає, зокрема, суспільство) створює проблеми.

Мені знадобилось 10 років, щоб сприйняти і збагнути цю тезу…

Для західної традиції розум – джерело усього найціннішого, передусім це істина, розуміння й перетворення світу. Для східної – навпаки: за самою своєю природою розум є джерелом хиб, збочень і страждань, і тому людині треба не поліпшувати чи лікувати розум, а стати незалежною від його влади. «Атомна бомба вибухнула вже в поемі Парменіда»…

Розум – це тиран і диктатор, який сам проголошує себе царем над царями та захоплює абсолютну монопольну владу, – таке казали мислителі протягом усіх двох з половиною тисячоліть існування філософії – Чжуан-дзи, Геракліт, Августин, Екхарт, Лютер, Віко, Паскаль, Руссо, Сковорода, Гьоте, Шеллінг, Чаадаєв, Шопенгауер, Кіркегор, Блейк, По, Достоєвський, Маркс, Ніцше, Бергсон, Флоренський, Шестов, Адорно і Горкгаймер, Батай, Ошо, Марсель, Фуко, Дельоз, Бодріяр, Левінас, Дерріда й багато інших.

Одну з фундаментальних відмінностей між західним і східним світоглядом можна виповісти у двох тезах:

1. «Істину можна лише знайти за допомогою людських зусиль, тож істина – творіння і привілей людського розуму. Істина існує лише в людському розумі»;

2. «Істина – не знання. Її неможливо знайти, пізнати жодними зусиллями, бо вона дарується. Істина існує в реальності».

Ідеї Крішнамурті про пізнання й дар протилежні західному гносеологізму-методологізму-технологізму та виводять свідомість і життя за його межі: жодними зусиллями людина не може здобути собі те, що їй дарується.

На Заході у розумі, мисленні здебільшого вбачають купу позитивних рис. Усі цитаделі раціоналізму від Платона до сучасної і майбутньої науки-технології покладають надії на розум, його розвиток. Схід же показує, що мислення – головна перешкода життю людини. Крішнамурті: «Знання – це перешкода, воно заважає бачити те, що щедро відкрите сприйняттю, що невідоме» []. Відтак у першій частині цієї книжки я зосереджусь на негативних аспектах мислення, розуму, людського Я. З метою побачити разом з вами світання ранкової зорі…

Зразу чітко зауважу:

у цитатах Крішнамурті і моїх коментарях нема мови про будь-яке знищення розуму, мислення, знання, пам’яті, людського Я і т.д.

Нашим спільним наміром є з’ясування сутності й походження тих перешкод, які коять людині її розумові здатності, і того, як можливо виходити за межі тієї сфери, яку контролюють і безмежно розширюють ці здатності. Вийти за межі розуму – не означає назавжди залишити розум. Ми не ведемо мову навіть про те, що розумові здатності треба обмежувати. На наш погляд, варто робити інше: сприяти саморозкриттю і розвиткові позараціональних здатностей людини та здатностей речей бути живими настільки, щоб ці речі дарували себе, а не лише пізнавались, досягались, створювались нами…

Потрібні ідеї і текст для дисертації?