Прогрес культури — це поступальне розгортання її форм і проявів. Важливу роль у цьому процесі грає організована творча людська діяльність. Прогрес залежить від багатьох факторів, а, головне, він дуже чутливий до безлічі незначних змін усередині суспільства.

Понад п’ятнадцять років тому американський режисер Майкл Джадж (Michael Judge) зняв фільм «Ідіократія», який згодом отримав статус культового. Лор фільму досить цікавий — суспільство майбутнього переживає пік свого соціокультурного падіння: на вулицях хаос, сліди руйнувань та багато сміття. Більше нема кому обслуговувати складні технологічні механізми, бо немає ком’юніті, немає фахівців, які б могли з цим працювати. Навички та знання, здобуті попередніми поколіннями, поступово втрачаються.

Подібна ситуація була викликана тим, що освічені люди з покоління в покоління намагалися не заводити багато дітей, щоб діти отримували хорошу соціальну підтримку та освіту; але багато дітей заводили ті батьки, які особливо не дбали про майбутнє свого потомства. Їх ставало надто багато. Таким чином, освічені люди програвали кількісну гонку тим, хто активно народжував дітей, незважаючи на жодні соціальні труднощі. В результаті, носіїв важливої культурної інформації в суспільстві ставало все менше і менше, поки не досягло критично низького рівня, що призвело суспільство до плачевного стану.

Прогрес залежить від багатьох факторів, а, головне, він дуже чутливий до безлічі незначних змін усередині суспільства.

Сюжет фільма — чудовий приклад антиутопії та наукової фантастики, проте, як не дивно, механізми культури передбачають схожі закономірності. Справа в тому, що в суспільстві має бути необхідна чисельність спеціалістів, носіїв важливих наукових знань або значимої культурної інформації для того, щоб суспільство рухалося в напрямку прогресу і мало надію на благополучне майбутнє. Більше того, вони повинні мати ефективну комунікацію між собою, розвинене ком’юніті та хороші механізми впливу на суспільство. Якщо чисельність таких людей падає нижче критично необхідного рівня або ці люди будуть ізольовані, або на довгий період буде ізольовано саме суспільство, то є висока ймовірність того, що соціум може опинитися в стані культурної «консервації» або навіть втратити свої соціокультурні досягнення та повернутися до стану попередніх культурних епох. Така ситуація не тільки можлива, а й траплялася неодноразово в історії людства.

Досить згадати загадкових аборигенів з острова Північний Сентінел, який знаходиться неподалік південного краю Великого Андамана. Культура та мова дивних мешканців цього острова, як і раніше, погано вивчені, проте відомо одне — давні предки нинішніх андаманців освоїли ці території близько 40 тис. років тому. З того часу побут і культура сентінельців не дуже змінилися; вони, як і раніше, живуть у кам’яній епосі. Викликана така ситуація тим, що культура мешканців Сентінела протягом тривалого часу залишається відносно ізольованою, а головне самі аборигени категорично не бажають мати жодних культурних контактів із зовнішнім світом. Таким чином, ефект культурної ізоляції сприяє тому, що нечисленні племена сентінельців продовжують зберігати культуру кам’яної доби.

Ефект культурної ізоляції сприяє тому, що нечисленні племена сентінельців продовжують зберігати культуру кам’яної доби.

Аналогічна ситуація із флореськими людьми або «гобітами», які постраждали від вторгнення на острів давніх Homo sapiens близько 50 тис. років тому. Карликові жителі острова Флорес стали жертвами острівної ізоляції, культура яких наче зупинилася на місці. Спокійне острівне життя Homo floresiensis не надто стимулює до важливих соціальних змін та винаходу нових корисних технологій. На жаль, такий рай зазвичай закриває всі шляхи культурного прогресу.

Інша цікава ілюстрація пов’язана з тасманійцями, побут та культуру яких обставини відкинули майже на початок палеоліту. Справа в тому, що жителі Тасманії спочатку мали досить розвинену культуру мисливців і збирачів (за мірками верхнього палеоліту), доки їхні землі були поєднані з материком Австралії. Колись разом із австралійськими аборигенами тасманійці були єдиним народом. Вони ефективно полювали, створювали складні знаряддя праці, ловили рибу за допомогою сіток. Тасманійці мали у своєму розпорядженні безліч виробів, які полегшували їхню працю — сіті, гарпуни, бумеранги, стріли та багато іншого. Однак згодом води відокремили материкову Австралію від Тасманії і остров’яни виявилися заручниками свого становища. Згодом різниця між культурами австралійських та тасманійських аборигенів стала настільки відчутною, що це навіть здивувало європейців. Це були два не схожі один на одного народи. Отже, за 10 тис. років жителі Тасманії дуже здичавіли, а рівень їхньої культури був відкинутий вглиб палеоліту, тобто на сотні тисяч років. Справді, важко повірити, що тасманійці з їхнім примітивним рівнем культури колись були єдиним народом з аборигенами Австралії, проте ефект ізоляції і тут зіграв свою «фатальну» роль.

Фундаментальні соціально-культурні зміни надзвичайно чутливі до того що відбувається всередині суспільства.

Дані приклади свідчать про те, що фундаментальні соціально-культурні зміни надзвичайно чутливі до того що відбувається всередині суспільства. Якщо якась його частина стає ізольованою або носіїв важливих технічних знань народжується дуже мало або їх вплив на суспільство виявляється неприпустимо мінімальним, то суспільство поступово може повернутися в ті культурні епохи, які залишилися далеко позаду. При цьому поступово втрачаються всі здобутки сучасної культури. Можливо, гарна новина в тому, що завжди є можливість змінити ситуацію і в інший бік. Близькі соціальні контакти з більш розвиненими культурами, сприятливе середовище для носіїв спеціалізованих знань, формування професійного ком’юніті, яке значно впливає на суспільство, можуть сприяти таким змінам.

Джерело:

Sutikna Т. et al. Revised stratigraphy and chronology for Homo floresiensis at Liang Bua in Indonesia // Nature. — 532, 366–369 р. — Published: 30 March 2016.