Жанр nazisploitation - це різновид експлуатаційного кіно, що характеризується гротескним зображенням нацистських звірств і сексуальних відхилень. Експлуатаційне кіно, з усіма своїми малобюджетними трилерами, фільмами жахів і, врешті-решт, порнографією (хоча "порношик" є окремою темою для бесіди), набуло масової популярності в 1960-1970-х роках, і в цей період nazisploitation виокремився в окремий піджанр.

Генеалогія жанру

Перші nazisploitation з'явилися наприкінці 1960-х років, а така стрічки, як "Табір кохання номер 7" (1969) режисера Лі Фроста вважається чи не першою у своєму роді. Цей фільм, що позиціонувався як women-in-prison, представив аудиторії елементи, які згодом стануть основними жанровими ознаками nazisploitation - обстановку концентраційного табору, нацистських офіцерів та офіцерок з великою кількістю парафілій і сексуальну експлуатацію. Однак по-справжньому жанр утвердився після фільму "Ільза, вовчиця СС" (1975) Дона Едмондса, який привернув увагу глядачів своїм максимально відвертим та водночас гротескним зображенням сексуального насильства. Цей фільм суттєво вплинув на подальші nazisploitation стрічки, багато з яких перейняли його наявність серед головних персонажок владної, сексуально ненаситної нацистської офіцерки. Фільм Ліліани Кавані "Нічний портьє" 1974 року, хоч і не належить до жанру nazisploitation, але справив значний вплив на його розвиток та еволюцію. Фільм, який досліджує садомазохістські стосунки між колишнім офіцером СС (Максом) і ув'язненою концтабору (Люсією), кинув виклик тогочасним глядачам своїм контроверсійним зображенням Голокосту та його наслідків. "Нічний портьє" помітно відрізнявся від тогочасних мейнстрімних фільмів про Голокост та його осмислення. У ньому переплітаються теми еротики та минулих звірств, виводячи на перший план потужне, хоча й дискомфортне, дослідження травми, провини та девіантного кохання. Цей трансгресивний підхід до цієї теми згодом знайшов відлуння у жанрі nazisploitation, що зосередився на численних сексуальних збоченнях у нацистських концентраційних таборах. Персонаж Макса, якого зобразив Дірк Богард, можна розглядати як попередника гротескних нацистів, що населятимуть nazisploitation згодом. Аналогічно, образ Люсії (Шарлотта Ремплінг) провіщає часто складні та проблематичні образи жінок у nazisploitation, в першу чергу з боку відображення їх суб'єктності.

"Нічний портьє" також вплинув на естетику жанру. Використання Кавані різкого, контрастного освітлення, декадентських мізансцен та фетишизованої нацистської уніформи стали візуальними сигналами, які згодом були запозичені режисерами, що займалися nazisploitation - від Хесуса Франко до Тінто Брасса. Сумнозвісна сцена, де героїня Ремплінг виконує відвертий танець для нацистських офіцерів, стала, так би мовити, шаблоном для сексуальної експлуатації та вуайєристичного задоволення, що визначатиме увесь жанр nazisploitation.

Однак важливо зазначити, що "Нічний портьє" був продуктом авторського кіно, якиймав на меті спровокуватиі роздуми про наслідки Голокосту та довготривалі наслідки травми. На противагу цьому, nazisploitation, пік якого прийшовся на 1977 рік, коли вийшло більше 40 стрічок цього жанру, був вкорінений у кінематографі експлуатації, і часто надавав перевагу епатажу та сенсаційності, а не нюансованій розповіді.

Фільм П'єра Паоло Пазоліні "Сало, або 120 днів Содому", що вийшов на екрани 1975 року, теж справив значний вплив на жанр nazisploitation. Фільм, дія якого відбувається у фашистській республіці Сало в Італії під час Другої світової війни, є жорстокою алегорією влади, корупції та дегуманізації. У центрі сюжету - четверо заможних і впливових чоловіків, які викрадають 18 підлітків і піддають їх 120-денним фізичним, психічним і сексуальним тортурам.

"Сало" сам по собі не є nazisploitation, але його тематика, візуальний стиль і підхід до наративу залишили суттєвий слід у цьому жанрі. Фільм Пазоліні поділяє з nazisploitation бажання зіштовхнути аудиторію з графічними зображеннями насильства та сексуальних збочень, використовуючи ці елементи для критики владних структур тоталітарних режимів.

Фільм Пазоліні також вплинув на візуальний стиль nazisploitation. Сувора операторська робота "Сало" - довгі кадри та непорушний погляд камери - резонує з тим, як у nazisploitation часто графічно зображують насильство та знущання. Використання у фільмі замкненого, клаустрофобного простору як місця дії, де жертви опиняються у пастці та у владі своїх викрадачів, є ще одним елементом, запозиченим подальшими nazisploitation опусами.

Наприкінці 1970-х жанр почав занепадати, а такі фільми, як "Експериментальний табір СС" (1976) та "Остання оргія гестапо" (1977), вважаються одними з останніх класичних фільмів nazisploitation. Жанр занепав через зміну суспільних норм та посилення критики його експлуатаційного та образливого змісту. Однак у 2000-х роках жанр ненадовго відродився завдяки таким фільмам, як "Залізне небо" (2012) та "Мертвий сніг" (2009), які включили елементи nazisploitation в наукову фантастику та зомбі-ґорор. Елементи цього жанру також присутні у Квентіна Тарантіно у його "Безславних покидьках" (2009).

Ключові теми жанру

Сексуальне насильство і садизм Однією з найпомітніших тем nazisploitation є сексуальне насильство та садизм. Ці фільми часто слідують формулі "women-in-prison", тільки перенесені до концентраційного табору або нацистського борделю, з додатковим акцентом на садизмі, крові та деградації. Ця тема часто використовується для того, щоб підкреслити жорстокість і нелюдськість нацистського режиму, а також для надання шокуючого ефекту для аудиторії.

Дегуманізація та деградація Ще однією поширеною темою у nazisploitation є дегуманізація та деградація жертв. Це часто зображується через сцени тортур, приниження та знущань, які підкреслюють жорстокість нацистського режиму. Цю тему можна розглядати як критику дегуманізуючого впливу тоталітарних режимів, а також як відображення історичної реальності Голокосту.

Збочення та девіації Nazisploitation часто зображує нацистів як сексуально збочених істот. Ця тема часто використовується для того, щоб підірвати претензії нацистів на представлення ідеалізованої арійської маскулінності, а також для того, щоб підкреслити лицемірство і корумпованість нацистського режиму. Цю тему також можна розглядати як форму політичного коментаря, що критикує деспотичну та авторитарну природу нацистського режиму.

Фетишизація нацистських образів Nazisploitation часто фетишизують нацистські образи, символи та уніформу. Це можна розглядати як форму підривної діяльності, що використовує символи нацистського режиму для критики його ідеології та практики.

Nazisploitation як жанр з часом дійсно зазнав появи піджанрів. Ці піджанри часто зосереджуються на конкретних аспектах або темах у межах ширшого жанру nazisploitation, що дозволяє більш детально дослідити ці елементи.

Одним із таких піджанрів можна вважати експлуатацію Голокосту, який зосереджується на звірствах, скоєних у концентраційних таборах під час Голокосту. Ці фільми часто містять графічні зображення насильства та знущань, використовуючи ці елементи, щоб шокувати та провокувати аудиторію. Прикладами цього піджанру є такі фільми, як "Звір у горячці" та "Експериментальний табір СС", серед сучасних стрічок - "Зона інтересу" та міні-серіал "Татуювальник з Аушвіцу".

Інший піджанр - нацистські фільми про зомбі, які поєднують елементи жахів і nazisploitation. У цих фільмах часто головними антагоністами виступають мертві нацисти, що додає жанру надприродного та доволі кумедного елементу. Прикладами цього піджанру є такі фільми, як "Ударні хвилі" та "Мертвий сніг".

Третій піджанр - нацистські окультні фільми, які досліджують тему причетності нацистів до окультизму. У цих фільмах часто показують, як нацисти намагаються використати надприродні сили або артефакти для власних цілей. Прикладами цього піджанру можна, наприклад, назвати третю частину gore трилогії Андреаса Шнааса про серийного вбивцю Карла.

Феміністська оптика на жанр З феміністичної точки зору, nazisploitation є складним і суперечливим жанром. Ключовим моментом феміністичної критики є тенденція жанру до об'єктивації та сексуалізації жінок, особливо єврейських, що лише підживлює антисемітизм. У багатьох nazisploitation єврейські жінки представлені як жертви сексуальної експлуатації, часто піддані садистським тортурам і знущанням. Це слугує зміцненню шкідливих стереотипів про жінок як пасивних, безпорадних жертв. Зосередженість фільмів на сексуальному насильстві також ризикує тривіалізувати життєвий досвід реальних жертв Голокосту і звести їхні страждання до джерела вуайєристичної насолоди. Однак деякі нечисленні феміністичні дослідниці стверджують, що нацистська експлуатація також може розглядатися як форма опору та підривної діяльності. Наприклад, персонаж Ільзи у фільмі "Ільза, вовчиця СС" - сильна, сексуально напориста жінка, яка має значний авторитет. Хоча ця героїня багато в чому проблематична саме через свою приналежність до нацистів, її зображення кидає виклик традиційним гендерним ролям та очікуванням. Аналогічно, образ Люсії у фільмі "Нічний портьє" коливається між жертвою та жінкою з власною суб'єктністю, що додає її персонажці складності, яка підриває типову динаміку "жертва-злочинець". Використання сексуального насильства як інструменту влади та домінування у nazisploitation також відображає динаміку реального світу, яка залишається актуальною і сьогодні. Висуваючи на перший план цю динаміку, жанр може слугувати критикою патріархальних владних структур і способів їхнього прояву в суспільстві.

Гомоеротизм та nazisploitation Зображення гомосексуальності, особливо чоловічої, є постійною темою в багатьох nazisploitation. У цих фільмах гомоеротизм часто використовується як інструмент як для зображення еротики, так і для політичного коментування. Наприклад, у фільмі "Загибель богів" (1969) лідер СС зображений як гомосексуал-кроссдрессер. В одній зі сцен він спокушає молодого чоловіка, але ця зустріч закінчується насильством. Це можна розглядати як критику гіпермаскулінної, насильницької ідеології нацистів. Інший яскравий приклад - "Сало, або 120 днів Содому" (1975) П'єра Паоло Пазоліні. У фільмі є кілька сцен гомоеротичних тортур, які підкреслюють критику фашистської ідеології. Присутність гомоеротики у nazisploitation також можна розглядати як форму підриву. Ці фільми часто зображують нацистів як сексуально збоченців, підриваючи їхню претензію на представлення ідеалізованої арійської маскулінності. Це можна побачити у таких фільмах, як "Ільза, вовчиця СС" (1975), де головна героїня зображена як гіперсексуальний садистка, яка має коханців як чоловіків, так і жінок. Незважаючи на свою експлуатаційну природу, ці фільми створюють простір для дослідження альтернативних сексуальностей та ґендерних ідентичностей. Гомоеротичний підтекст, присутній у багатьох nazisploitation, кидає виклик традиційним уявленням про маскулінність і сексуальність, пропонуючи більш складне зображення цих понять, ніж те, що зазвичай зустрічається в мейнстрімному кінематографі. Однак зображення гомосексуальності в цих фільмах не позбавлене проблем. Асоціація гомосексуальності з садизмом і насильством може розглядатися як посилення шкідливих стереотипів, особливо в контексті нацистського режиму. Крім того, еротизація нацистських образів може розглядатися як тривіалізація звірств, скоєних Третім Рейхом.

Етіка, естетика та тривіалізація З філософської точки зору, nazisploitation можна розглядати крізь дві лінзи: як критику тоталітарних режимів і як таку ж збочену форму розваги, як (псевдо)снафф. З одного боку, можна стверджувати, що ці фільми, у своєму гротескному зображенні нацистів, слугують формою політичного коментаря. Вони викривають властивий фашистським режимам садизм і жорстокість, прикладом яких є нацисти. З іншого боку, відверте насильство в цих фільмах може розглядатися лише як інструмент розваги і гострих відчуттів, позбавлений будь-якої моральної чи філософської цінності, якщо брати приклад зовсім наглухо відбитих nazisploitation накшталт "Звіра у гарячці" (1977). Ця дихотомія піднімає важливі питання про етику репрезентації. Чи припустимо зображати такі жахливі події в глузливо трешовій манері? Чи не тривіалізує така форма репрезентації страждання тих, хто пережив ці звірства на власні очі, тим паче єврейську націю, яка, наприклад, і зараз стикається з великою кількістю антисемітизму після нападу 7 жовтня 2023 року терористичного угруповання ХАМАС на Ізраїль? Вплив nazisploitation на єврейську громаду є значним і в переважній більшості негативним. Ці фільми часто зображують єврейських персонажів як безпорадних жертв, зводячи їх до простих об'єктів насильства та сексуальної експлуатації або ж повністю їх уникаючи, як це було зроблено Джонатаном Глейзером у "Зоні інтересів", де режисер вирішив надати більшої суб'єктності нацистам, нібито їх засуджуючи. Таке зображення можна розглядати як посилення шкідливих стереотипів та увічнення наративу віктимності, замість того, щоб зосередитися на стійкості та боротьбі за виживання, які характеризували єврейський досвід під час Голокосту. Експлуатація нацистських звірств у розважальних цілях може розглядатися як форма тривіалізації Голокосту. Перетворюючи Голокост на видовище, ці фільми ризикують десенсибілізувати аудиторію до справжніх жахів цієї події. Це може призвести до браку розуміння і співчуття до єврейської громади та травми, яку вона пережила. У книзі Деніела Маґілоу "Нацистська експлуатація! Образ нацистів у низькопробному кіно та культурі", є твердження, що nazisploitation можуть сприяти запереченню Голокосту та подальшому ревізіонізму, яке, на жаль, ми вже бачимо зараз (по даним The Economist, 1 з 5 американців вважає Голокост міфом). Представляючи викривлений погляд на Голокост, ці фільми можуть створювати фальшивий наратив, який підриває історичну реальність події.