В арт-центрі «Я Галерея» яскравою подією стало відкриття експозиції «Вихід у місто», присвячена роботам сестер Мішель і Ніколь Фельдман, що передусім заявили про себе завдяки своїм графіті на вулицях українських міст. Однак, після початку повномасштабної війни художниці вирішили спробувати творити на полотнах, що й стало матеріалом для актуальної виставки, що триває до 27 липня. Художниці в прес-релізі закликають зосередитися тільки на самих творах і не шукати нічого поза ними: «На виставці ви зможете повністю відключити свій розум і просто насолоджуватися чистою візуальністю, спробувавши відчути глибинні емоції або зрозуміти, що роботи нічого у вас не викликають. Тільки не намагайтеся знайти тут прихований зміст, бо його тут немає».

Насправді, обмежитися самими роботами — картинами, інсталяціями, мозаїкою й мультфільмом — доволі просто. За своєю формою, це — комікс, де «візуальна мова прямує до спрощення», а цей жанр зазвичай має закрите оповідання, що вирує тільки в межах самого сюжету. Відповідно до наративного жанру, ми бачимо головного героя Йойо, що характеризується як «…тип міського жителя, що прогулюється вулицями й бульварами, насолоджуючись спогляданням міського життя».

Ті, кому доводилося гуляти центральними вулицями й на Подолі, могли неодноразово бачити графіті сестер. Я сама неодноразово фотографувала їхні роботи впродовж років, що живу в столиці. Їхні яскраві малюнки в контрасних тонах без напівтонів, але з чіткими лінією та експозицією, хоча й «заховані» в стінах.

Тому не дивно, що світ Йойо не є повністю вигаданим. Київ і його міське середовище — одна з центральних тем робіт, представлених на експозиції. Певні образи є столичними візитівками, як от великий жетон для проходу в київському метро або відомий конструктивістський фасад готеля «Салют» на Арсенальній. Вагон метро, ескалатор і вестибюль з рекламними вивісками теж є цілком впізнаваними рисами міста.

Але не всі роботи об’єднані київською тематикою. Одна з найяскравіших картин в експозиції — танок двох Йойо в українському традиційному вбранні на Потьомкинських сходах в Одесі. У диптиху «Мрія» нічого не вказує на конкретну локацію — це скоріш фантазія про дивовижний мальовничий простір, де є місце пригодам, подорожам і незруйнованій природі. Йойо на малюнках завжди посміхається і невимушено слухає музику, дивиться поза обрій або прямує за межу картини поза зором глядачів.

Вочевидь, уся творчість Фельдман — у формі й змісті — має виражену урбаністичну тематику. Якими б фантазійними не були персонажі, а світи — вигаданими, зображений простір не полишає вуличної естетики. Пригоди Йойо та його друзів співіснують з аматорськими графіті, магазинними вітринами, історичними будівлями та житловими будинками. Вуличні роботи Фельдман завжди відчуваються приємною несподіванкою, але, з’являючись переважно в центральних районах і не порушують їхню естетику, наповнену закладами, галасом і натовпами туристів і мешканців міста.

Достатньо придивитися до деталей картин та інсталяцій і зрозуміти, що в творчому світі Фельдман залишилося багато речей, які в сьогоденній Україні залишилися і минулому — як, до прикладу, жетони для проїзду в метро, які вже давно замінені на QR-квитки, або ж літаки в небі, коли сьогодні небо над країною закрите з першого дня повномасштабного вторгнення.

Тому, як би нас не хотіли запевнити у відмові від інтерпретації концепції виставки, все ж ця подія не існує у вакуумі, а, ба більше, вона з’явилася у водночас кризовий і перехідний час, коли багато художників просто не наважуються виставляти свої роботи через загрозу обстрілів. У цьому сенсі рішення Фельдман перенести свою творчість з графіті, яке й в мирний час може бути зіпсоване або пошкоджене в будь-яку мить, до галереї — до простору, де зазвичай твори оберігаються (та ізолюються) найбільше, але тепер вони так само знаходяться в небезпеці, є саме собою яскравим мистецьким кроком.

Однак для мене найбільш примітною частиною експозиції в «Я Галереї» виявилося римування з виставкою «Форми присутності» в Мистецькому Арсеналі. Зібрана з робіт, що були створені після 24 лютого 2022 року, у загальній концепції вона теж звертається до теми міста. Куратори ставлять питання: «Чи можна описати зміни міста, саме його відчуття в умовах війни?», і задають тон рефлексії щодо того, як Київ відчувається у воєнний період — на перший погляд, усе здається звичним, але насправді півтора року тому життя столиці перервалося й воно починається наново. Авжеж, мотив буття в Києві хвилює кураторів, художників і галереї, які теж намагаються майже з нуля відновити свою роботу в столиці хоча б частково, в умовах більших обмежень і менших ресурсів. І «Вихід у місто» — це доволі оптимістичний знак як у своєму факті існування, так і у змісті, що допомагає згадати й повернути втрачені символи й практики.