Вчора ввечері повертався додому. Довго чекав на маршрутку. Змерз, як цуцик. Та я не про те. В маршрутці їхало кілька канадійців. Тобто канадійців українського походження. Цілу дорогу вони спілкувалися між собою виключно українською мовою. Мова йшла не про політику, в так, про якісь побутові речі. Очевидно — вони приїхали до родичів, на різдвяні свята. Так от, до кінцевої зупинки , мій слух корінного львів'янина, у їхньому діалозі, щось різало. І це був точно не канадійський акцент. Що ж тоді, думалось. А потім до мене дійшло — повна відсутність русизмів у розмові. Навіть більше — полонізмів також не було чутно, що на заході звичне явище. Я вже не кажу про ненормативну лексику і сленг.

Було над чим замислитись. Ну, по-перше, російська на стільки в'їлася в українську, що навіть люди які спілкуються нею з народження, не помічають як забруднюють її русизмами, словами-паразитами того ж таки російського походження і обривками матюччя. І відсутність цих словечок ріже слух.

По-друге, люди приїхали з Канади, де повсякденною мовою спілкування є англійська. Чому б їм не розмовляти між собою англійською. Хоча б для того, щоб як омога менше вух втручалося в їхній інтим. Погодьтеся, не кожна брюховицька чи бірківська пенсіонерка володіє англійською. Так ні ж бо, вони приїхали в Україну і спілкуються українською. Навіть краще за корінних мешканців. Їх ніхто не примушував. Вони самі, добровільно.

Тому коли кажуть щось на кшталт «я просто не хочу каверкать язик» — то це (прошу пробачення) пі#дьож. А коли бабка чи дєдка, що прожилили 40 років у Львові (я не кажу про всю Україну) не можуть вивчити мову середовища, то це просто хамство і елементарна лінь.

З чого можна зробити третій висновок — архітектори русифікації якраз і зробили ставку на лінь і хамство. Адже в російській мові прописано їхній код, де найпопулярніший герой Иван Дурак, який досягає успіху лише завдяки щуці (золотій рибці, чаравному кільцю, чарівній гадюці). А кількість матюччя в російській мові, його варіацій і частота та щільність вживання найбільші в світі. Окрім того вона роздуто велична. Адже росія — колишня імперія. Імперії вже нема, але синдром прогресує: ми самие вИликие, нам все должни. Це все прописано в генетичному коді мови. Сприймається він не буквально, а на підсвідомому рівні, але спрацьовує точно.

І ще одне. Ні в якому випадку не можна примушувати не спілкуватися нею. Заборона лише озлоБЛЯє людей. Ні в якому разі не можна говорити людині: не розмовляй російською, курво, бо дам тобі в писок. Це дасть секундний ефект. Вона просто може злякатися і поговорити з тобою, як ти захочеш. Але образу вона понесе із собою. Все, тепер ти можеш до списку ворогів сміливо домальовувати +1.

Моя мама — росіянка. До половини життя спілкувалася виключно російською. Але з моїм народженням перейшла на українську. Увесь період зустрічання з моїм батьком також розмовляла російською. Батько (корінний львів'янин) ніколи не вимагав від неї переходити на українську. Вони просто розмовляли. І от результат — мама вже по–над тридцять років вважає українську своєю рідною. Якби був примус, то, я більш ніж впевнений, справа закінчилася б розлученням, або взагалі до весілля не дійшло.

Потрібно АКУРАТНО українізовуватися.

Зроби мову популярною — музика, кінопродукція, телебачення, радіо, книжки, періодика…

Зроби її модною — роби якість…

Зроби мову вигідною — хочеш друкувати книжки (газети, журнали) іноземною мовою? Будьласка, але заплати в казну 200% податку. В той же час українські видання не оподатковувати взагалі. Хочеш показувати російський серіал по ящику? Які проблеми? Плати п'ятикратний податок і показуй. В той же час україномовній кінопродукції зменшити податок у стільки ж разів. І т.д.

З такою політикою за 7-10 років мовне питання відпада саме собою.

А поки, що, на жаль, все відбувається з точністю до навпаки…