Синагога в місті Жовква

Радянська влада частково відбудувала синагогу у 1955-1956 роках — були відновлені колони та склепіння головного залу, дах і відремонтовано фасад. (1) Сьогодні синагога оточена парканом, заліпленому афішами, а по одну з її сторін розміщені сміттєві баки, з яких сміття розлітається врізнобіч. На місці єврейського кладовища — стихійний базар. Це вже якась хвора і збочена закономірність, адже у Львові “Краківський базар” також розташувався на єврейському кладовищі. Оце мабуть і є наша національна ідея — базар, сміття і повне безпам'ятство.

Трохи історії. (Можете скіпанути)

Жовква — дивовижне ренесансне і, так зване, ідеальне “італійське” місто, засноване гетьманом Станіславом Жолкевським у 1603 році. Саме гетьман Жолкевський і дозволив єврейській громаді звести синагогу, спершу дерев”яну, а згодом і муровану (1695-1700), а матеріали дозволив брати із своїх каменоломень. В ній поєднались ренесанс і барокко, зображення Жовквської синагоги дуже популярне серед євреїв по всьому світу. Фасад навіть зображують на надмогильних пам”ятках в Ізраїлі. Архітектуру цієї унікальної пам”ятки копіюють при створенні нових синагог.

Але в Жовкві синагога руйнується кожен день. Поблизу синагоги колись був єврейський цвинтар. Тепер там стихійний базар, нема і натяку на пам”ять і повагу до іншої культури, до народу, який у великій мірі вплинув на розбудову міста, адже на кінець XVII століття припадає час розвою європейської общини та динамічний розвиток Жовкви.

У 1690 році Урі Фебус ГаЛеві з Амстердаму заснував тут єврейську типографію, починає швидко розвиватись друкарство на івриті, видання поширюються Європою. Серед євреїв міста — торговці, маклери, кравці, ткачі, будівельні підрядники. Магнати були сильно зацікавленні у розвитку міста, тому приваблювали євреїв із Львова, Чехії та Німеччини, інтенсивно підтримуючи та розвиваючи серед містян толерацію до євреїв (2). Євреї масштабно розвивають торгівлю та хутряну промисловість. Активізовується громадське життя, 1920 року відкривається школа “Тарбут” та дитячий будинок із ремісничою майстернею для дівчат. Стає дуже популярною футбольна єврейська команда “Гасмонея”. Місто активно розвивається на взаємозв”язках та співробітництві з євреями у всіх аспектах соціального життя. Нацисти перервали історію єврейських общин, спалили синагогу, вивезли і винищили євреїв. Сьогодні ми дозволяємо руйнування, ігноруємо вагомість пам”ятки, вперто і навіть цілеспрямовано уникаємо вирішення проблеми.

“Ті жиди…”

Багато є сімей, де бабці, цьоці, вуйки, сестрінки, прародичі і так далі — були євреями. Але з тих чи інших причин євреї “перехрещувалися” та ідентифікували себе галичанами, львів”янами, австрійцями. Про кризу ідентичності євреїв за часів бабці Австрії цікаво виводить думку історикиня Домініка Ранк. На думку науковця емансипаційні закони Габсбургів дозволили євреям увійти до спільноти австрійської інтелектуальної еліти. Відповідно євреї поступово виходили за межі штетлу і виховували у собі лояльність до Габсбургів та німецької культури (3).

Така вимушена інклюзія звісно породжувала багато конфліктів і серед євреїв та зрештою довела до внутрішньої ворожнечі у штетлах та відмежування. Звісно, коли ти покидаєш свою батьківщину, то тебе вже ніколи не прийме ні твоя спільнота, ні жодна інша, всюди ти будеш вигнанцем, який втратив обличчя. Але це вже наближення до екзистенційного усвідомлення людської самотності та відчуження.

Часто мені доводилось чути фразу “ті жиди", після якої лунають чудернацькі міфи, вигадки і бридотні шовіністичні епопеї.

Дуже рідко чути історії, про те яким вагомим був внесок працелюбності євреїв, їхньої здатності до торгівлі та налагодженні комунікації у розвитку наших міст.

Я не можу зрозуміти — як так сталось, що ми, українці, неймовірно пишаємось не своїми заслугами? Хто нам вліпив цю ідею? Чому нам так важко усвідомити важливість інших культур та націй у нашу українську сутність? Ми ж не на безлюдному острові, наша країна розмістилась на перехрестях і роздоріжжях. Але ні, ми єдині і неповторні, калина, пісні і все таке.

Я не науковець. Я не читаю вісники. Я ніколи не дізнаюсь правди.

В публічному просторі є дуже мало інформації про євреїв на Галицьких землях. Зате є багато антисемітських статей та усілякого інформаційного шлаку, забитого побрехеньками. Мене зараз СПРАВДІ не цікавлять чудесні наукові дослідження. Саме зараз є одна дуже дивна штука — смітники біля синагоги. Мета цього мого “епосу” — прибрати бодай смітники поблизу Жовківської синагоги — це достойний перший крок у відновленні пам”яті українця. Але звісно одного мого посту у соцмережі не буде достатньо для такого повороту подій. Бо забрати смітники — буде означати що ми рухаємось у напрямку відновлення пам”яті, забрати сміття — означає дати простір для роздумів. А для такого кроку треба мати відвагу. Звучить смішно, правда? Смітники це публічний простір і зважитись його змінити може не кожен. Написання наукових статей про внесок євреїв у формування української держави — це дуже потрібна і важка праця, та куди важче поговорити зі своїми родичами, друзями і сусідами, спробувати зрозуміти їхню зневагу, а іноді й ненависть.

У брехні нема межі, тому спростовувати міфи так важко. Антисемітські настрої в Україні були зумовлені різними історичними подіями, зневагу до євреїв в українців виховували почергово то Польща, то Російська імперія, то нацисти, то більшовики. Сьогодні в такі настрої найбільше інвестує мабуть НЕУЦТВО, а вдячним грунтом служить неврастенічний націоналізм, який пролазить всюди. Найсмішніше те, що жарт про поїдання російських малят бандерівцями має давнє імперське походження, адже одним із найпоширеніших міфів про євреїв є міф про ритуальні вбивства християнських діток єврейськими фанатиками. Ну що ж, християнську кров — у мацу, москальську кров до борщу. Люди, це ж смішно. Чи ні?

Сьогодні

Звісно, присутні спорадичні випадки, коли піднімається тема порятування Жовківської синагоги, але ці намагання досить в”ялі, що надії майже немає. Уся ця каламуть з фондами така печальна, що розбиратись в ній у мене нема ні бажання, ні навиків, адже тут необхідне грамотне журналістське розслідування. Я просто спостерігаю і намагаюсь зрозуміти звідки ця ненависть, звідки в українців така патологічна жадоба принизити, обізвати, знищити і стерти усі можливі згадки про “жидовню", бо саме так у селах та містах України називають євреїв. Зрештою, якщо ви користуєтесь фейсбучиком чи ше чимось на кшталт, то можете зауважити дурну манеру звалювати всі біди на жидів і москалів. Існує універсальна формула — не подобається політик — значить жид! Самі українці бездоганні, про це й говорити не треба. Є багато ймовірних пояснень такої зневаги, серед яких і релігійне питання як одне із “найоб’єктивніших”. Ше є багато дурнуватих міфів, з яких буде сміятись першокласник, але якийсь вуйко в коментарях буде на повному серйозі аргументувати ними свою зневагу.

Мудрі і виважені ідеї першопричини ненависті це гарно, але я звикла вже притримуватись думки, що люди перш за все істоти ірраціональні та емоційні. Думаю бездоганні українці просто заздрили, заздрять і певно ще довго будуть заздрити єврейському народу. Це ключова емоція грає національну ідею кожен день. Власне грає, а не виконує роль.

Можливо я гіперболізую, але все-ж спробуйте поговорити про євреїв зі своїми друзями, знайомими і особливо родичами. Більш ніж впевнена, що вам не оминути непробивну фортецю українського націоналізму і тим більше галицької затєтості у цілеспрямованому формуванню нових міфів про євреїв і чому їх слід ненавидіти. Спробуйте із простого запитання — як ти ставишся до євреїв?

Також я вірю, що в багатьох українських сім”ях позиція щодо євреїв цілком нейтральна, адекватна, навіть приязна. Не раз чула від своїх родичів, що євреї акуратні, чистоплотні, роботящі, вміють вести справи, підтримують одне одного, мають смачну кухню, шанують старших і дбайливо виховують дітей якось “по-єврейськи”.

Зрештою, найбільшим аргументом ненависників єврейства є релігійна складова. Мовляв — вони не вірять в Ісуса Христа. Ну і що? Вони вірять в іншого бога. Їхнє право. Як і є чудове право не вірити в бога взагалі. Моя бабця мені це не пробачить, але я вірю в здоровий глузд. Ви тільки уявіть собі — ще зовсім недавно в Україні була можлива толерація та тісне співробітництвом із представниками іншої релігії. Але нашу людяність почавила війна — перша, друга і тепер оце-от незрозуміло шо воно таке… АТО. Холера ненависті поширюється надто стрімко, адекватна меншість відходить вбік і мовчить. Звісно зараз існує комунікація і партнерство між представниками різних релігійних спільнот, але воно так чи інакше врегульоване державою, на відстані простягненої руки! Не забуваймо про звичайних простих людей — чи готові ваші односельчани виділити землю під будівництво синагоги? Однозначно ні. Чи зацікавлені жовківчани у відбудові синагоги з метою вшанування єврейської культури та історії? Скоріш за все ні. Чому? Це питання толерації, рівності та прав людини на якісну освіту. Люди не будуть співпереживати тим явищам, про які вони не знають. Якщо говорити менш пафосно — українцям треба вчитися бути людьми. Вчитися гуманності, вчитися жартувати про себе, вчитися розвиватися. Але зараз галичани активно будують церкви, постійно нензаючи що нема місця у школах і садках…

Чому треба рятувати синагогу

Порятунок синагоги буде мати потужний політичний підтекст і наслідки можуть вагомо вплинути на свідомість людей. “Назагал істину бачать, і рідше чують" (Ґрасіан). Коли люди, в даному випадку мешканці міста Жовква та навколишніх міст побачать відновлену, відремонтовану синагогу — вони відчують, що це прекрасно. Виникатиме відчуття поваги і захоплення. Опиратись красі не так легко. Тільки одне споглядання відновленої архітектурної величі може полікувати людську свідомість. Коли зараз місцеві бачать закинуту будівлю, обгороджену парканом — у них це видовисько не може викликати нічого, крім зневаги, можливо жалю, але це не є позитивні думки. Зараз синагога виглядає дуже чужою, відстороненою, до неприємності пустою. Але вона може бути цікавим туристичним об'єктом. Звісно, це коштує не малі гроші, але підтримку можна знайти за кордоном. Тільки треба доброї волі жителів міста і управлінців, які керують розвитком міста. Так, треба гроші, багато грошей. Але казати, що відновлення пам”яті не актуальне зараз — це суперечити здоровому глузду.

Якщо до відновлення візуального і матеріального додати події, лекції, концерти, статті, пости у фейсбуці, історичні статті, короткометражні художні і документальні фільми про єврейську народність на Галичині — отримаємо надію на перезавантаження та формування незаангажованого ставлення до єврейської культури. А це може позитивно вплинути на розвиток міста. Погуляйте Жовкво, подивіться, що зараз там відбувається? Так, місто чисте, досить безпечне, але чи багато там є бізнесу, чи приваблює воно інвесторів? Лише поодинокі туристи приїжджають помилуватись колишньою славою архітектурної культури міста. І не завжди їм це виходить) Я пам'ятаю, десь рік тому була в Жовкві і дуже хотіла відвідати синагогу. Посеред центральної площі знайшла гордий вказівник і пішла у напрямку до синагоги — далі паркан і непорозуміння — як можна замовити екскурсію, чи можна зайти всередину? Я повернулась назад на площу, в цей час відбувалось якесь дійство у дворику фортифікації. Я зайшла туди — гидка попса на всі колонки, ряди китайських сувенірів і безмежна втома на обличчях — отакий празник. Для туриста це звісно могло б бути цікаво, якщо б обгородити все це дійство кліткою і зробити платний вхід на цю дивну і абсолютно трешову атракцію. Я звернулась до працівниці з музею, спитала чи можна відвідати синагогу. Вона розгнівалась на мене,мовляв, дивіться, у нас тут празник, я не буду відкривати синагогу ради двох людей. Я не дуже щоб розчарувалась, але було неприємно це чути. Невже у Жовкві не розумють якою вагомою є ця пам”ятка? Скільки тисяч туристів вона може принадити до міста? Скільки хостелів і готелів можна відкрити, пожвавити ринок нерухомості та ренти. Ресторани, кафе, концерти, виставки, сувенірні магнітики, курва!

Я думаю не є самотня у таких думках, всі ці процеси можна запускати вже зараз. Що для цього потрібно? Забрати смітники, приділити увагу синагозі, Зробити табличку з базовою інформацією про сторуду, запустити рекламну кампанію, зробити кілька культурних подій поблизу або всереднині синагоги. Люди, це ж спадщина, чому ми її не використовуємо? Пройде зовсім мало часу і динаміка попиту зросте. Але для цього потрібне бажання, любов і праця.

Подейкують, що вже є спонсори, які готові провести реконструкцію синагоги, але у них є одна дуже справедлива вимога. Потрібно перемістити ринок з місця колишнього єврейського кладовища. З подібним проханням у 2012 році рабини Америки звертались до місьої влади Львова щодо переміщення Краківського ринку, але наші люде вперто бережуть свою територію і не годні віддати клаптик землі задля толерації та відновлення історичної пам”яті (4). Як гадаєте, кому не вигідно це робити? Кому не вигідно оживити синагогу в Жовкві? Чи справді можливо щоб такі очевидні і бажані зміни буксувались тільки через чиїсь ліваки з базару? Чи може ніхто не хоче тривожити минулого, ні далекого, ні близького, бо надто багато кісток поховано у шпаринах управлінців? Нижче трави, тихіше води — тоді й підозр ніяких не виникає. Коли все шито-крито, тоді нема жодних подразників, нема динаміки, нема уваги і контролю. Тоді всі забувають і про свої законні права. Кому хочеться здіймати пил суперечок і ризикувати своїм місцем на цинічному базарі повсякдення?

І ще таке — чи знають прості люди, які приїхали з навколишніх сіл продати домашнє молоко-сир-яйця, що вони торгують на кістках? Звісно, вони про це мабуть і не підозрюють. Як і в інших містах люди зараз торгують на кістках своїх предків, українців. Бо нам дуже применшили пам”ять. І продовжують це робити з нашого пасивного дозволу.

1.https://dyvys.info/2016/06/30/chy-stane-zhovkivska-synagoga-tsentrom-yevrejskoyi-kultury-galychyny-foto/

2. Людмила Байбула.ІСТОРІЯ ЄВРЕЙСЬКОЇ ГРОМАДИ В ЖОВКВІ: РОЗКВІТ, ЗАГИБЕЛЬ, СПАДЩИНА. Посилання : http://istznu.org/dc/file.php?host_id=1&path=/page/issues/12/14.pdf

3. Домініка Ранк.Орієнталізм галицьких євреїв і криза потрійної ідентичності Йозефа Рота. Посилання: http://uamoderna.com/md/rank-joseph-roth

4. Аліна Швидко. Єврейське минуле Львова. Посилання: http://tvoemisto.tv/exclusive/yevreyske_mynule_lvova_66963.html