Donate
Psychology and Psychoanalysis

Нейронні контури романтичного кохання

Сергій Клемін05/01/23 17:54984

Романтична прихильність являється чимось важливим для нашого мозку. По суті, дофамінова система заохочення зіграла і продовжує грати значну роль не тільки в інтимних відносинах між людьми, а й стимулює прогрес людської культури.

Багато хто б сказав, що романтичне кохання — чудове почуття, яке змушує наші серця битися частіше. При цьому кохання — дуже суперечливий феномен. З одного боку, воно нагадує наркотик, який дає потужну хвилю задоволення; воно часом засліплює нас і спонукає робити необдумані, нераціональні вчинки; з іншого боку — любов стимулює турботу один про одного і в чомусь змінює нас на краще. Чому відбувається саме так? Нейровчені вже багато років намагаються розібратися в механізмах роботи інтимного почуття.

Очевидно, що дія романтичної любові пов’язана з комплексним збудженням кількох відділів мозку, передусім, з дофаміновими підкорковими областями, які регулюють так зване позитивне підкріплення чи почуття задоволення. Нейробіологи вважають, що завдяки дії дофамінової системи виникає мотивація до пошуку відповідного шлюбного партнера. По суті, із цього виникає кохання. Передчуття майбутнього зближення з коханою людиною змушує дофамінову систему дуже впливати на наш внутрішній емоційний стан. Американський нейробіолог Ларрі Янг (Larry Young) вважає, що без дофаміну — цього вкрай важливого хімічного інгредієнта наші давні предки нічого не досягли б. Дофамін являється потужною силою, яка рухає вчинками людей. Завдяки системі заохочення тварина прагне щось робити заради виживання чи розмноження. Якщо у тварини виникають проблеми з виробленням дофаміну, то її поведінка стає «пасивною», відстороненою. Змусити її зрушити з місця може лише біль або сильний стрес. У такому стані вона не зможе достатньо подбати про себе, а головне її можуть з’їсти хижаки.

Люди із хворобою Паркінсона, що викликає виснаження запасів дофаміну, ведуть практично нерухомий спосіб життя. І це є велика проблема. У своїй книзі «The Chemistry Between Us: Love, Sex, and the Science of Attraction» (2014) Янг зазначає, що система заохочення стимулювала давніх людей до активного досягнення своїх цілей. По суті, успішне зміцнення людської культури пов’язане із впливом дофаміну на наші вчинки. Однак дофамінова система пов’язана ще й з нашою здатністью до навчання, вона пронизує всю нашу систему мотивації і лежить в основі механізмів романтичної прихильності.

Романтичне кохання — це одержимість, що підтримується трьома спорідненими хімічними речовинами, які виробляються мозком: дофамін, норадреналін та серотонін.

Судячи с усього, пристрасне кохання є чимось надзвичайно важливим для нашого мозку. Американська антропологиня Гелен Фішер (Helen E. Fisher) вважає романтичну прихильність одним із базових елементів архітектури та хімії людського мозку, покликаних регулювати репродукцію. При цьому Фішер уподібнює її наркотичній залежності: емоційна сила прихильності набагато сильніша ніж кокаїновий кайф. Які хімічні інгредієнти сприяють цьому? Романтичне кохання — це одержимість, що підтримується трьома спорідненими хімічними речовинами, які виробляються мозком: дофамін, норадреналін та серотонін. Воно повністю опановує людину, яка втрачає почуття свого «я» і не може перестати думати про об’ект свого кохання.

Американська нейробіологиня Стефані Ортіг (Stephanie Ortigue) з колегами присвятила низку досліджень феномену романтичного кохання з використанням фМРТ (функціональна магнітно-резонансна томографія). Вона зазначає, що механізми дії романтичного кохання багато в чому схожі з аналогічними механізмами любові материнської. Збудження дофамінових підкоркових структур і, насамперед, хвостатого ядра, шкаралупи, чорної речовини та таламуса стимулюють активацію любовних почуттів. Однак незважаючи на схожість з ділянками кори, пов’язаних з центром романтичного кохання, на думку Ортіг, материнська любов має особливу підкоркову ділянку, що містить безліч вазопресинових рецепторів, що грають важливе значення для розвитку батьківської прихильності.

Кохання, яке мотивує нас на надихаючі вчинки, керується кількома хімічними речовинами в мозку, серед яких особливу увагу варто звернути на вазопресинові та окситоцинові рецептори, які запускають механізм уподобання та стимулюють вироблення ендорфінів. Вазопресин стимулює прояв ніжності до улюбленого партнера, при цьому завдяки його дії може виникати агресія по відношенню до чужинців. Окситоцин є дуже важливим гормоном, завдяки якому відбуваються соціальні взаємодії у тварин. Він виробляється в гіпоталамусі та сприяє виникненню симпатії і зближенню двох людей, тому його нерідко називають «гормоном кохання». Ларрі Янг згадує про те, що окситоцинова структура грала вкрай важливу роль в еволюційному успіху наших давніх предків, адже внутрішньогрупова довіра керується окситоцином та пов’язаними з ним нейронними ланцюгами. Гормон створює «соціальне мастило» не тільки для індивідуальної взаємодії, але й для суспільства загалом. Зрозуміло, кохання не зводиться до дії гормону окситоцину, але і без нього кохання не розкриється. Фенілетиламін (так звана «речовина кохання») ще одне вкрай цікаве хімічне з’єднання, яке являється початковою сполукою для деяких природних нейромедіаторів. Фенілетиламін активує в мозку рецептор TAAR-1, який генерує вивільнення нейротрансмітерів. Вони посилають хімічні сигнали нервовим клітинам, викликаючи різні реакції, такі як радість, емоційний підйом, пробудження. Оскільки дія фенілетиламіну пов’язана з посиленням статевого потягу, його можна вважати природним афродизіаком. Недарма його іноді називають «наркотиком кохання». Завдяки дії фенілетиламіну пробуджується не тільки наша закоханість, але й покращується настрій, підвищується концентрація уваги та набагато краще працюють когнітивні функції.

Зрозуміло, кохання не зводиться до дії гормону окситоцину, але і без нього кохання не розкриється.

Нейровчені відзначають, що в «парламенті» нашого мозку кохання діє «верхом на збудженні», яке нагадує нам про психохімічну залежність як внутрішня сутність кохання, але з іншого боку, воно дарує глибокі емоційні переживання, спонукає до ніжної турботи і нових змін, що робить це почуття соціально корисним та особливо цінним. Любов поступово змінює нас на краще, навіть якщо ми не завжди цього бажаємо.


Джерела:

Larry Young. The Chemistry Between Us: Love, Sex, and the Science of Attraction. — Current, 2014. — 320 р.

Stephanie Ortigue et al. The Neural Basis of Love as a Subliminal Prime: An Event-related Functional Magnetic Resonance Imaging Study // Journal of Cognitive Neuroscience. — Volume: 19. Issue: 7. July 2007. — P. 1218 — 1230.

Comment
Share

Building solidarity beyond borders. Everybody can contribute

Syg.ma is a community-run multilingual media platform and translocal archive.
Since 2014, researchers, artists, collectives, and cultural institutions have been publishing their work here

About