Donate

Наша внутрішня неотенічна мавпа

Сергій Клемін16/01/23 20:35642

По суті, те, що ми сьогодні називаємо любов’ю, на різних стадіях може виявлятися як відчуття, емоція та почуття. Коріння любовного почуття слід шукати десь в еволюційному минулому у дитячо-батьківських стосунках.

Любов у найширшому сенсі зазвичай називають почуттям. Любов — це ніжне, м’яке, але сильне почуття до об’єкта потягу, яке, як правило, супроводжується романтичною ідеалізацією. Однак не буде також помилкою, якщо ми будемо називати любов складним комплексом переживань, оскільки вона пов’язана не лише з певними глибинними психологічними та фізіологічними процесами, а й з тими областями людського мозгу, які пов’язані з вищими когнітивними функціями, які торкаються морально-культурних надбудов. Виходить, що любов — це складний, багатогранний феномен, який на різних стадіях може бути і почуттям, і відчуттям, і складною емоцією, і комплексом строкатих психофізіологічних процесів.

Безумовно, є суттєва різниця між емоцією та почуттям. Нідерландський приматолог Франс де Вааль (Frans de Waal) підкреслює, що емоції — це глибинні процеси, які пов’язані з психічним та біологічним станом, по суті, вони стимулюють біологію нашої поведінки. Їх вплив колосальний: від переживання страху та статевого потягу до прагнення домінувати у групі. Легко вгадати стан тварини за її мімікою, мінливим кольором шкіри, жестами та поведінкою. Почуття ж, на думку дослідника, це значно тонші, глибокі суб’єктивні переживання, про зміст яких відомо тільки самому переживаючому. Простіше кажучи, емоції торкаються фундаментальних психофізіологічних процесів і, по суті, являються реакціями організму на ті чи інші подразники. Почуття пов’язані з чимось глибоко суб’єктивним, внутрішнім, тоншим; вони включають когнітивну інтерпретацію поточного збудження. Виходить, що наші внутрішні потоки думок та почуття глибоко переплетені, і впливають один на одного.

В моменти статевого потягу, романтичної закоханості чи довготривалої прихильності ми відчуваємо цілу бурю різних процесів, яку для спрощення ми називаємо любов’ю.

Судячи з усього, в моменти статевого потягу, романтичної закоханості чи довготривалої прихильності ми відчуваємо цілу бурю різних процесів, яку для спрощення ми називаємо любов’ю. При цьому любов, на думку американського антрополога Адама Боуда (Adam Bode), включає ряд психофізіологічних станів, і являється складним набором адаптацій та побічних продуктів, пов’язаних з парними відносинами та зачаттям потомства. Виходить, що любов може виявлятися як відчуття, емоція або тонке почуття.

Зрозуміло, ми нерідко можемо відчувати у коханні складні, суперечливі стани (як тут не згадати Зігмунда Фрейда про його судження у зв’язку з двоспрямованістю любовних почуттів?). На інтенсивність любовних переживань можуть впливати, як біологічні чинники, так і соціальні, культурні, навіть економічні. Ймовірно, довготривала емоційна прихильність присутня в нас саме тому, що вона не чужа й іншим приматам.

Однак біологічне коріння любові слід шукати в більш давньому еволюційному минулому. Адам Боуд зазначає, що виникнення та розвиток любовної близькості до іншого партнера слід шукати у стосунках між матір’ю та дитиною. Теорія кооптації механізмів дитячо-батьківського зв’язку добре пояснює, чому в любовних стосунках ми прагнемо поводитися як діти. Еволюція нічого не створює на порожньому місці; як правило, використовуються вже існуючі механізми, які довели свою практичність та життєздатність протягом тривалого часу. Очевидно, механізми материнської прихильності виявилися настільки продуктивними, що були кооптовані еволюцією у бік стосунків між статевими партнерами. Таким чином, на ґрунті материнської прихильності згодом розвинулося те, що ми сьогодні називаємо любовним почуттям.

Теорія кооптації механізмів дитячо-батьківського зв’язку добре пояснює, чому в любовних стосунках ми прагнемо поводитися як діти.

Ймовірно, що неотенія (можливість серед дорослих представників виду зберігати дитячі риси) також зіграла у цьому процесі не останню роль. Адже в інтимних стосунках зі своєю другою «половинкою» ми прагнемо імітувати дитячу поведінку. Мімішність, прояв дружелюбності та гра в дітей, як правило, зміцнюють стосунки між статевими партнерами. В якомусь сенсі любов нас — нащадків неотенічних мавп, самоодомашнює. Виходить, що любов для нас більше, ніж почуття, це те, що зробило нас людьми.


Джерело:

Adam Bode, Geoff Kushnick. Proximate and Ultimate Perspectives on Romantic Love // Frontiers in Psychology. — 2021. April 12. 12: 573123.

Comment
Share

Building solidarity beyond borders. Everybody can contribute

Syg.ma is a community-run multilingual media platform and translocal archive.
Since 2014, researchers, artists, collectives, and cultural institutions have been publishing their work here

About