Donate
Notes

Люди з острова Північний Сентінел

Сергій Клемін23/09/23 16:41610

Про них писали знамениті мандрівники та письменники. Вони привертають увагу антропологів та інших дослідників. Їхні стріли вражають непроханих гостей. Сентінельці, хто вони?

Острів Північний Сентінел (North Sentinel Island) знаходиться десь на заході від південного краю Великого Андамана. На цьому острові можна зустріти легендарних сентінельців — аборигенів, які перебувають у дуже своєрідній ситуації. Сьогодні вони широко відомі не тільки антропологам, багато туристів мріють побувати поряд з ними, і в той же час — це найбільш закриті мешканці острова, культура та мова яких наразі дуже погано вивчена.

Вся справа в тому, що вони не мають жодного бажання вступати в контакт із представниками сучасної цивілізації. Опір остров’ян непроханим гостям — досить активний і енергійний: у хід йде все — сокири, стріли та списи. Для сторонніх тут небезпечно: турист, дослідник або умовний місіонер цілком можуть загинути від стріл і рук місцевих аборигенів. Одним словом, жителі острова пручаються, як можуть, утримуючись від будь-яких контактів. Можливо, це не так вже й погано, адже культура та побут сентінельців — це вікно в далеке минуле людства, до якого можна потрапити без застосування машини часу. Зберегти цю культуру, не вносячи до неї «правки» нинішньої цивілізації, дуже важливо, оскільки згадані мешканці допоможуть нам зрозуміти своєрідність кам’яної доби, з якої, по суті, починалася історія людства.

Отже, сентінельці є представниками корінних андаманських народів, які дуже давно проживають на Андаманських островах Бенгальської затоки. Мешканці острова Північний Сентінел набули величезної популярності серед антропологів насамперед тим, що прожили майже в повній ізоляції десятки тисяч років. Більше того, деякі дослідники, спираючись на своєрідність мови, побуту та зовнішності, вважають андаманців живою ілюстрацією ранніх сапієнсів в Азії, які освоїли дані території майже 40 000 років тому. Іншими словами, андаманці являються нащадками ранньої хвилі переселення людей з Африки, переселення перших азіатів. Все це сталося кілька десятків тисяч років тому. Майже фантастика, чи не так? Так чи інакше, згадані аборигени справді живуть у культурі реального кам’яного віку, чим приваблюють живий інтерес дослідників.

Аборигени справді живуть у культурі реального кам’яного віку, чим приваблюють живий інтерес дослідників.

Говорити про точну чисельність сентінельців поки що рано, але з різних припущень вчених, на острові може перебувати до двох сотень людей. Згідно з офіційним переписом андаманських племен 2011 року, сентінельців налічується кілька десятків людей. Однак ці дані можуть бути неточними. Незважаючи на те, що андаманці зі своїм кольором шкіри та темним кучерявим волоссям відносяться до раси негрито (від іспан. Negritos, «маленькі негри») (тобто до строкатої групи темношкірих і, як правило, низькорослих народів, для яких характерне проживання в тропічних лісах Південної та Південно-Східної Азії); можна вважати, що негрито генетично набагато ближче до мешканців Азії, ніж до африканських популяцій. Так, ще раз варто підкреслити, що вони нащадки тих самих давніх азіатів-переселенців, які свого часу залишили Африку.

На сьогоднішній день представники уряду Індії (під юрисдикцію якого потрапляють Андаманські острови) прагнуть захистити давніх мешканців острова від «вторгнення» з боку допитливих непроханих гостей. Доступ туристам, місіонерам та мандрівникам на території, де проживають сентінельці, на сьогоднішній день заборонено; хоча спроби незаконного відвідування острова не припиняються. Такою забороною уряд Індії намагається дотримуватися принципу «не нашкодь», закріпивши своє рішення на законодавчому рівні, адже численні контакти з боку цивілізованого світу можуть завдати непоправної шкоди остров’янам.

Племена, які жили в ізоляції століттями, не сформували належного імунітету від різних захворювань, на які вже перехворіли цивілізовані країни; таким чином, інфекції, привнесені на острів, можуть стати «злим роком» для андаманців.

Не слід забувати, що племена, які жили в ізоляції століттями, не сформували належного імунітету від різних захворювань, на які вже перехворіли цивілізовані країни; таким чином, інфекції, привнесені на острів, можуть стати «злим роком» для андаманців. Ще наприкінці XIX століття британці, які колонізували Андаманські острови та прагнули облаштувати на деяких із них своєрідні в’язниці, зустрічалися з місцевим населенням, фотографували, заміряли ріст та черепи аборигенів. Моріс Портман — британський морський офіцер, якому вдалося добре дослідити кілька андаманських племен, прагнув долучити аборигенів до здобутків європейської цивілізації, проте вже в ті роки він дійшов висновку, що контакти з європейцями можуть завдати більше шкоди, ніж користі. Насамперед, йдеться про привнесені інфекції, від яких у жителів островів немає імунітету.

Сьогодні андаманці намагаються ретельно та агресивно захищати свій острів від непроханих гостей, пускаючи стріли у бік останніх, але не можна сказати, що контакти з цивілізованим світом протягом попередніх століть були більш позитивними. Сексуальна експлуатація жінок-аборигенок, рабство та викрадення остров’ян європейцями свідчать про це. Зрозуміло, подібний «дотик» не йшов на користь мешканцям Андаманських островів. Цікаво, але у знаменитій повісті «Знак чотирьох» (The Sign of the Four) (1890) письменник Артур Конан Дойл описав мешканців Андаманських островів як найбільш жахливих і кровожерливих. Андаманець Тонгу виглядає справжнім дикуном та вбивцею. Автор серії пригод про Шерлока Голмса в образах андаманців, здається, зібрав цілу купу стереотипів європейців про диких племен. Конан Дойл пише, що це злісні люди-канібали, які не піддаються цивілізації, хоча й здатні на найвідданішу дружбу. На жаль, ярлик канібалів за жителями Андаманських островів закріпився набагато раніше, ніж у ХІХ столітті.

Не слід забувати, що племена, які жили в ізоляції століттями, не сформували належного імунітету від різних захворювань, на які вже перехворіли цивілізовані країни.

Автор «Книги про різноманітність світу», а також відомий мандрівник і венеціанський купець Марко Поло писав про андаманців як про жорстоку та дику расу, схильну до канібалізму. Проте набагато раніше олександрійський математик, астроном і географ Клавдій Птоломей згадує про цей острів як обитель людожерів. На жаль, непривітний вигляд низькорослих темношкірих аборигенів не вселяє позитивних емоцій, але всупереч загальним стереотипам про сентінельців, їх важко назвати канібалами. Справа в тому, що остров’яни шанують своїх предків і у зв’язку з цим часто носять із собою їхні черепи, прив’язуючи до спини мотузкою. Іноді зустрічається щось схоже на намисто з людських кісток, що, безумовно, може вселяти жах прибулому місіонеру або допитливому туристу. Але при всьому цьому ніхто ніколи не бачив, як аборигени поїдали людську плоть. Більше того, подібні звинувачення іноді доходять до самих жителів, все це викликає обурення та гнів, адже канібалізм в очах сентінельців — це щось жахливе та огидне. Як кажуть, носити кістки предків та поїдати тіла своїх побратимів — дуже різні речі.

Ми поспішаємо проектувати свої страхи та побоювання на образах маловідомих нам аборигенів, але не варто поспішати з висновками. Можливо, рішення уряду Індії про ізоляцію острова від зовнішніх контактів правильне, адже будь-яке «вторгнення» в чужу культуру руйнує внутрішню архітектоніку, що склалася і являється справжнім вікном у світ давнього минулого людства. Треба бути дбайливим із цією живою культурою і зберегти її для майбутнього.

Джерело:

Goodheart, Adam. The Last Island of the Savages. Journeying to the Andaman Islands to meet the most isolated tribe on Earth // The American Scholar. — September № 5, 2000.

Comment
Share

Building solidarity beyond borders. Everybody can contribute

Syg.ma is a community-run multilingual media platform and translocal archive.
Since 2014, researchers, artists, collectives, and cultural institutions have been publishing their work here

About