Результати проведених нейробіологічних досліджень свідчать про те, що тривале переживання самотності, як правило, деструктивно впливає на пам’ять і роботу когнітивних функцій. Однак захоплення улюбленою справою та любовна підтримка можуть частково виправити ситуацію на краще.

Ми — люди істоти суспільні, тривале перебування на самоті впливає на нас, м’яко кажучи, не найкращим чином. По суті, проблема самотності — набагато глибша і небезпечніша, ніж іноді нам представляється. З іншого боку, незрозуміло, звідки в людях оселилася самотність, адже ми щодня оточені багатьма людьми. Самотність — це не про бажання оточити себе будь-якими людьми, а про ситуацію роз’єднаності з суспільством, коли потреба бути зрозумілим та почутим залишається незадоволеною. Такий стан протягом тривалого часу може призводити до тяжких наслідків. Проблема настільки серйозна, що у деяких країнах її почали вирішувати на високому державному рівні. Наприклад, уряд Японії ще у 2021 році сформував нову міністерську посаду — міністр з питань із самотністю, яку мав зайняти Тецусі Сакамото. Цікаво, але аналогічна посада була сформована у Великій Британії ще у 2018 році. На посаду міністра з питань самотності було призначено Трейсі Крауч, яка раніше обіймала посаду заступника міністра з громадських питань. Разом із створеною раніше комісією вона успішно працює над вирішенням цієї проблеми.

По суті, самотність нагадує спрагу, коли ми хочемо опинитися в компанії людей, які глибоко нас розуміють і поділяють наші інтереси. Ми потребуємо підтримки людей, які приймають нас такими, якими ми є. Ймовірно, що коріння цієї проблеми криється десь у далекому минулому, коли люди кам’яної доби жили невеликими групами. Виживати разом було набагато надійніше, ніж бути одному. Людина завжди могла розраховувати на підтримку своїх одноплемінників. Однак якщо хтось із членів племені, наприклад, пішов далеко і випадково впав у яму або десь загубився серед мисливських угідь, для нього це могло обернутися загибеллю. Тому люди уникали самотності, адже залишатися одному для людини палеоліту — вкрай небезпечно: хижаки, холод чи хвороба завжди можуть завдати величезної шкоди. Самотність — це коли людина віддана сама собі. Часи кам’яної доби давно минули, проте потреба бути серед людей, на яких ми можемо завжди розраховувати, нікуди не зникла.

По суті, самотність нагадує спрагу, коли ми хочемо опинитися в компанії людей, які глибоко нас розуміють і поділяють наші інтереси.

Варто згадати про цікаве дослідження, яке провів американський нейробіолог Річард Смейн (Richard Smeyne) разом із колегами з Університету Томаса Джефферсона (Філадельфія). Суть експерименту над мишами в тому, щоб з’ясувати, наскільки самотність деструктивно впливає на мозок лабораторних тварин. Гризуни були поміщені у великі корпуси, де вони перебували разом в добрих умовах. Вони мали все необхідне — їжа, іграшки, лабіринти. Однак у певний момент їх поділили на окремі бокси, де вони були надані самі собі. Результати не змусили довго чекати. Вже за місяць лабораторних спостережень вчені помітили значне зменшення нейронів у деяких зонах кори мозку мишей. Майже на 20% зменшилися нервові клітини у моторній ділянці. Більше того, у деяких нейронах було виявлено серйозне ушкодження ДНК. До сказаного можна додати помітне підвищення гормону стресу — кортизолу та зміну поведінки гризунів. Все це спонукає багато про що задуматися, адже нейронна архітектура мишей не сильно відрізняється від людської. При цьому Смейн не може точно сказати, чи відбуваються аналогічні процеси у людей похилого віку, які в силу обставин змушені довго перебувати на самоті.

Виходить, що сама хвороба також може відправити людину в ізолюацію, і, як наслідок, викликати переживання самотності.

Однак інші дослідження вказують на те, що тривале вимушене перебування наодинці може призводити до погіршення сну або затяжної депресії, а в деяких випадках може непрямим чином впливати на проблеми з серцем, підвищувати ризик інсультів і в цілому негативно впливати на тривалість життя. Звісно, з медичною статистикою можна сперечатися, адже бувають різні ситуації. Іноді самотність підштовхує до хвороб, а іноді хворі люди в силу медичних причин змушені ізолюватися, і на довгий час «випадають» із суспільного життя. Виходить, що сама хвороба також може відправити людину в ізолюацію, і, як наслідок, викликати переживання самотності. Так чи інакше, важливо засвоїти те, що самотність ніяк не веде до зміцнення здоров’я людини.

Безумовно, кохання може бути тим засобом, який здатний протистояти самотності, проте з цим все не так просто. Навіть статеві партнери, які прожили у шлюбі довгі роки, можуть відчувати почуття, схоже на самотність. Американський психолог Еріх Фромм (Erich Fromm) зазначає, що шлюби не завжди зміцнюються коханням. Найчастіше, кожен із шлюбних партнерів прагне змінити іншого для зручнішого «користування». По суті, шлюб перетворюється на союз двох самотніх людей, які прагнуть підкорити один одного своїм особистим інтересам. Таким чином, роз’єднаність та конфлікт інтересів ніяк не сприяє вирішенню проблеми самотності. Сам собою шлюб не є виходом із ситуації, проте взаємне любовне почуття могло б щось змінити.

Американський хірург та автор книги про самотність «Together: The Healing Power of Human Connection in Sometimes Lonely World» (2020) Вівек Мурті (Vivek Murthy) вважає, що проблему самотності можна подолати. Загальні захоплення, хобі, заняття творчістю, звернення до мистецтва, одним словом, все те, у що люди вкладають свої творчі сили та любов, може значно поправити ситуацію з самотністю та повернути високий тонус життя. Все це дуже позитивно впливає на тривалість життя. Отже, цілеспрямованість та заняття улюбленою справою дуже важливі не лише для психологічного, а й для тілесного здоров’я. З цими думками важко не погодитись.

Загальні захоплення, хобі, заняття творчістю, звернення до мистецтва, все те, у що люди вкладають свої творчі сили та любов, може значно поправити ситуацію з самотністю та повернути високий тонус життя.

Що в результаті? Самотність, безумовно, приносить страждаючим людям чималі проблеми, які загрожують руйнівними нейрологічними наслідками; чим довше протікає цей процес, тим глибші наслідки для здоров’я. Однак, на щастя, вихід із ситуації є. Творчість, улюблені захоплення, хобі, турбота про інших, люди, які викликають теплі почуття — це може переламати ситуацію. Потрібно робити активні дії.

Джерела:

Heng V., Zigmond M.J., Smeyne R.J. Neurological effects of moving from an enriched environment to social isolation in adult mice // Society for Neuroscience. — November 5, 2018.

Vivek Murthy. Together: The Healing Power of Human Connection in a Sometimes Lonely World. — Harper Wave, 2020. — 352 р.