Donate
Society and Politics

Миколай Карпіцький. Сучасна трансформація російської імперської свідомості

Nikolai Karpitsky17/08/23 18:081.5K🔥

Вступ. Спроба зрозуміти незавершені соціальні процеси наштовхується на те, що для цього бракує достатнього знання, і тому доводиться звертатися до прикладів із минулого. Це призводить до помилок, які можуть мати трагічні наслідки. Наприклад, нацистський режим у Німеччині не мав історичних прецедентів. Західні політики керувалися старим політичним досвідом і тому спочатку ухвалили хибне рішення — умиротворити агресора, що дало змогу Німеччині ліпше підготуватися до війни. Також світова спільнота не змогла своєчасно оцінити ступінь небезпеки більшовицької диктатури, бо не мала для цього образів у минулому. Зараз схожа ситуація. У Росії встановився режим, якому немає аналогів в історії, і тому політичні й економічні еліти західних країн не змогли своєчасно оцінити його небезпеку. Керуючись минулим історичним досвідом, вони помилково вважали, що тісна економічна і політична інтеграція Росії спонукає її відмовитися від агресивної політики. Тільки розуміння сутності нинішнього режиму в Росії дасть змогу виробити ефективну стратегію опору військовій і політичній агресії.

Ірраціональна мотивація війни проти України. Росія розпочала військову агресію проти України у 2014 році. Перший період війни з лютого 2014 року і до початку широкомасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року вкладався в модель загарбницької імперіалістичної війни, і тут ми можемо знайти багато історичних прикладів. Імперіалістична війна має раціональні соціальні, політичні або ідеологічні причини та зрозумілу мету, наприклад, збагатитися, посилити свій вплив, розширити територію, зміцнити владу тощо. Якщо військовим шляхом не вдається досягти цієї мети, то шукають інші раціональні шляхи її досягнення. Аналізуючи логіку досягнення мети війни можна прорахувати поведінку агресора. Однак зараз ми бачимо, що незрозумілою залишається не тільки поведінка агресора, що веде війну, в якій уже не може перемогти, а й мета, заради якої він продовжує цю війну.

Військова агресія проти України розпочалася в лютому 2014 року і включає два етапи. На першому етапі з лютого 2014 року до лютого 2022 року війна мала імперіалістичний характер і зрозумілу мету — поставити Україну в повну політичну залежність від Росії. Агресор діяв у раціональній логіці імперіалістичних війн: поєднував військовий і політичний тиск, відчужив частину територій і примусив до підписання комплексу угод «Мінськ-2». Ці угоди передбачали проведення виборів на окупованих територіях до передачі Україні контролю над кордоном, закріплення особливого статусу за обраними органами влади та її воєнізованими й судовими структурами. [1]. Мінські угоди поставили Україну у скрутне становище. Відмова України від виконання давала змогу Росії чинити на неї військовий тиск і водночас переконувати західні країни не постачати їй зброю. Згода виконати їх призвела б до встановлення політичного контролю Росії над Україною через легалізацію підконтрольних Росії воєнізованих, прокурорських і судових структур, які були створені на окупованих територіях. Ця стратегія війни проти України забезпечувала Росії певні переваги й відповідала логіці імперських війн.

Другий етап війни Росії проти України розпочався 24 лютого 2023 року. Замість попередньої мети війни було проголошено невизначений і незрозумілий проєкт, який неможливо було реалізувати. Російське керівництво визнало незалежність окупованих територій на Сході України, відмовившись від своєї головної переваги — угод «Мінськ-2», і почало широкомасштабне вторгнення в Україну. Якщо на першому етапі війни російське керівництво ставило раціональні імперські завдання, то на другому етапі його дії набули ірраціонального характеру. Уже після поразки під Києвом стало очевидно, що Росія не в змозі окупувати всю Україну, і тому логічно було б змінити стратегію — або тимчасово заморозити військові дії, або домагатися своїх імперських цілей політичними методами. Продовження війни на знищення без шансу на перемогу не тільки не вигідне, а й небезпечне для нинішнього російського керівництва. Західним політикам було дуже важко зрозуміти ірраціональну мотивацію ведення війни, що гальмувало пошук консенсусу з питання озброєнь для України. Після підписання Женевських угод у цивілізованому світі досягнуто консенсусу щодо розуміння воєнних злочинів, тому цілеспрямовані обстріли житлових кварталів без будь-якої військової мети сприймалися не тільки як ірраціональні, а і як абсурдні дії. Знадобився час, щоб західні політики почали розуміти, що, поряд із класичною війною «армія проти армії», російське керівництво веде ще одну війну проти всього населення України, а саме бомбардує житлові квартали, лікарні, школи, ринки, дитячі садочки, проводить депортації, тортури, зґвалтування і вбивства на окупованих територіях. Було навіть запроваджено термін: «спеціальна військова операція», який наштовхує на думку, що в межах військової агресії російське керівництво додатково проводить військову операцію з метою терору мирних жителів.

Воєнні злочини завжди супроводжували агресивні війни, але щоразу вони переслідували якусь раціональну причину, допомагаючи агресору перемогти, однак у нинішній війні Росії проти України жодної раціональної причини терору проти мирного населення не проглядається. Навпаки, цей терор зменшує можливості російської армії розв'язувати суто військові завдання. З цього випливає, що російське керівництво має якусь іншу, ірраціональну мотивацію, яка не вкладається в логіку імперіалістичних воєн. Це дає підставу вважати, що ми зіткнулися не з класичним імперіалізмом, а з новим явищем — некроімперіалізмом, що виник внаслідок мутації російської імперської свідомості.

Поширення «соціальної некрофілії» в сучасній Росії. Формування нинішньої системи влади в Росії супроводжувалося поширенням такого явища як соціальна некрофілія, яку треба відрізняти від некрофілії як психопатологічного явища. Соціальна некрофілія супроводжується поширенням у суспільстві такого некрофільного настрою, який виключає співпереживання, емпатію. Чужі люди сприймаються або як речі, або як ворожі сили, за якими заперечується право на існування. Придушення емпатії на соціальному рівні зумовлене сприйняттям навколишнього світу як чужого і ворожого. Таке сприйняття може складатися стихійно, а може формуватися на підставі маніхейської картини світу, всередині якої все пояснюється присутністю ворога, якому за природою притаманне зло. Ще однією передумовою соціальної некрофілії є страх перед складністю світу, який виникає мірою деградації особистості й спрощення свідомості. За певних соціальних умов така деградація може охоплювати маси людей, що зумовлює процес люмпенізації населення.

Ознаки соціальної некрофілії спостерігалися ще за радянського періоду, коли скрізь культивувалася героїчна смерть. Зокрема, на Красній площі столиці звели мавзолей, а кремлівську стіну перетворили на цвинтар. Навіть герб Радянського Союзу був створений за подобою надгробного вінка. Однак основою комуністичної ідеології став усе ж таки не культ смерті, а ідея суспільства, що набула надцінного характеру і ставила у підлегле становище цінність особистості. Нині в Росії ідея ідеального суспільства повністю девальвована, і замість неї надцінного характеру набуває культ смерті, що можна бачити на прикладі того, як спотворюється сенс дня Перемоги: святкування завершення найкривавішої війни в історії перетворилося на святкування імперської величі, заради якої виправдані будь-які людські жертви. Як каже філософ і художник-акціоніст Максим Євстропов: «Усе це перетворилося на жахливий захват з приводу війни, з приводу Перемоги. Усе це перетворилося на нескінченне твердження війни: «Ми можемо повторити»» [2].

У 2011 році журналісти незалежної телевізійної компанії ТВ-2 у Томську вирішили протиставити такому святкуванню імперської величі ходу «Безсмертний полк». Вони наївно сподівалися, що якщо прості люди вийдуть на ходу з портретами загиблих предків, то цим присоромлять тих, хто перетворює пам'ять про війну на некрофільний карнавал. Однак російська влада привласнила собі ініціативу «Безсмертного полку», підмінивши сенс заходу. Бажання нагадати про загиблих у війні стало подаватися як намір привести мертвих на захід на підтримку нинішньої російської влади та її імперських амбіцій. Так «Безсмертний полк» став символом прагнення російської влади не тільки підпорядкувати живих, а й привласнити собі мертвих.

У інтелігентському середовищі почало оформлятися розуміння, що російський режим має не тільки антиправовий, а й некрофільний характер. Зокрема, протестуючи проти такого використання мертвих, Максим Євстропов заснував 2017 року Партію мертвих, яка регулярно проводила громадські перформанси. Він розповідав: «Як можновладці ставляться до мерців? Як до чергового ресурсу…Владі зручніше розглядати громадян своєї країни як у якомусь сенсі вже мертвих… З мертвих акаунтів соцмереж робляться пости на підтримку Путіна. Під час підрахунку голосів на виборах голосують мертві. Навіть були випадки, коли мертві депутати голосували в Держдумі. Мертвим не дають бути мертвими, живим не дають бути живими» [2]. На противагу цьому Партія мертвих протиставляє принцип: «Ніхто — жодна соціальна група і жодна окремо взята жива особа — не має переважного і виключного права говорити від імені мертвих» [2].

Некрофільний настрій прихильників влади, в якому вони сприймають навколишніх людей, починає передаватися самим цим людям через втрату відчуття життя. Цей процес Максим Євстропов назвав «дереалізацією»: «Перебуваючи в Росії, я постійно відчував, що багато людей перебувають у стані дереалізації. Їм здається, що вони не живуть насправді, з ними нічого по-справжньому не відбувається. І взагалі, все, що коїться в Росії, начебто «не по-справжньому». У деякі речі, звичайні для росіян, справді важко одразу повірити. І «дереалізатор» — психологічна реакція захисту від того жаху, який коїться» [3].

Аналізуючи перформенси Партії мертвих, мистецтвознавець Валентин Д'яконов ввів термін «некроімперія», який художньо описав так: «Некроімперія — це точка збору нашої історичної епохи, колекція складних переплетінь ненависті, страху і безсилля покинутих, яка породжує насилля. На відміну від Радянського союзу, що проголошував себе носієм вищих форм цивілізації, Некроімперії немає чого запропонувати з точки зору ефективності як дар нерозвиненим спільнотам. Вона наступає без робочої альтернативи тієї державності, яку хоче Україна. Офіційна російська пропаганда використовує величезну кількість цинічних прийомів, щоб виправдати війну. Та навіть найбільш кровожерливі балакаючі голови не стверджують, що Росія принесе більш розвинену інфраструктуру чи бюрократію. «України не існує», стверджує Некроімперія вустами одного із своїх президентів і поспішає довести брехню вбивством» [4].

Під час широкомасштабного вторгнення Росії в Україну автор цієї статті ввів поняття «некроімперіалізм», що позначає форму імперіалізму, яка притаманна Росії періоду диктатури Путіна. В основі некроімперіалізму лежить страх перед складністю світу і переконання, що зло за природою притаманне сучасній цивілізації, зокрема, демократичним країнам Заходу. Отже, щодо ворога скасовуються будь-які моральні обмеження і виправдані будь-які злочини. У масовій свідомості некроімперіалізм супроводжується соціальною некрофілією, в основі якої придушення почуття емпатії, заперечення за іншими права на існування і ставлення до смерті як засобу, завдяки якому світ стає простішим і зрозумілішим. У філософській спільноті поняття «некроімперилізм» уперше обговорювали на круглому столі журналу «Філософська думка» [4], надалі автор цієї статті розкрив це поняття в низці інтерв'ю закордонним ЗМІ [6, 7].

Мутація імперської свідомості. Нинішня імперська свідомість у Росії відрізняється і від архаїчної імперської свідомості московських царів, і від тоталітарної імперської свідомості радянського періоду. Імперська свідомість може виникнути раніше імперії. Наприклад, архаїчна російська імперська свідомість на основі таких ідей, як «збирання земель» і «Москва — третій Рим», була пов'язана не з імперією, яка ще не встигла сформуватися, а з імперським проєктом. Тому незалежно від того, має чи ні зараз Росія ознаки імперії, російська імперська свідомість продовжує визначати її агресивну політику. В історії є багато прикладів держав з імперськими претензіями, які вели жорстокі війни, творили геноцид, і на їхньому тлі архаїчна російська імперська свідомість виглядає чимось пересічним. У феодальних суспільствах імперська свідомість формувалася в межах традицій, які визначали її характер. Наприклад, архаїчна імперська свідомість не вимагала спрощувати сприйняття світу, як це ми спостерігаємо зараз, бо рівень складності сприйняття вже був зафіксований у традиції. Однак нині архаїчна імперія не може залишатися стабільною, вона або розпадеться, або трансформується в демократичну федерацію, або перероджується в тоталітаризм. Після приходу до влади в Росії, більшовики мали імперські амбіції, проте вони руйнували традиційне суспільство, якому був притаманний архаїчний імперіалізм. Тому більшовицький імперіалізм не міг продовжувати існувати в старій архаїчній формі й трансформувався в тоталітарний імперіалізм. Отже, будь-яка спроба відродити імперську свідомість неминуче викликає її мутацію.

Архаїчний російський імперіалізм ґрунтувався на ідеї «збирання земель», згідно з якою життя народів набувало смислу і цінності тільки тоді, коли включалося до складу Росії. Самостійне життя людей за межами Росії знецінювалося, проте не сприймалося вороже. Першу мутацію імперської свідомості викликало ставлення до світу як до зла, що призвело до виникнення тоталітарного імперіалізму. Більшовики вважали, що зло притаманне соціальній природі людини, і тому світ приречений на класову боротьбу. Щоб очистити світ від зла необхідна світова революція. Ідея «збирання земель» трансформувалася в ідею експансії комуністичної системи на інші країни. Подібна трансформація імперської свідомості з архаїчної форми в тоталітарну паралельно йшла в гітлерівській Німеччині. Гітлерівські нацисти вважали, що зло притаманне біологічній природі неповноцінних людей і виправдовували війну за світове панування необхідністю очистити від них світ. Попри те, що комуністична ідеологія Радянського Союзу принципово відрізнялася від нацистської ідеології гітлерівської Німеччини, спільним для цих двох тоталітарних систем була маніхейська дуалістична картина світу.

Політична ідеологія завжди має практичне завдання — мотивувати людей чинити в інтересах влади або групи, яка прагне влади. Під це завдання формується теоретична система принципів та ідей. Картина світу — це форма впорядкування сприйняття світу, вона може виражатися в ідеології, а може й не співвідноситься з певною ідеологією. Одні й ті самі факти ми можемо узагальнити різними способами й дійти до протилежних висновків. Картина світу визначає, який спосіб узагальнення ми виберемо, вона містить таку систему фільтрів сприйняття, які відсіюють усе, що їй не відповідає. Людина перестає помічати все, що не вкладається в її картину світу, а якщо й помічає, то або одразу ж витісняє зі свідомості, або знаходить будь-яке пояснення, що витлумачує незрозуміле явище так, щоб його можна було вбудувати в картину світу. Так картина світу перетворюється на матрицю ймовірностей, яка визначає, що людина може зустріти у своєму житті, а що ні.

Маніхейська картина світу припускає, що зло від самого початку притаманне буттю, як і добро, і наш світ — це арена одвічної боротьби між злом і добром. У такій картині світу людина пояснює всі свої проблеми присутністю якоїсь злої сутності й тим самим перетворює пошук ворога на універсальний пояснювальний принцип. Оскільки зло притаманне самій природі ворога, то будь-який добрий вчинок щодо нього є злом і навпаки — будь-які моральні принципи або обмеження щодо ворога скасовуються. З цієї причини у сприйнятті людини зло і добро міняються місцями, зло розуміється як добро, а добро як зло. Цим пояснюється, чому добропорядні люди масово підтримували найжахливіші злочини своєї влади.

Архаїчна імперська свідомість знецінювала світ поза межами імперії, проте не приписувала йому зло за сутністю, тож мета архаїчного імперіалізму була в посиленні й процвітанні власної держави. Тоталітарна імперська свідомість приписує ворожому світу зло за сутністю. Тому метою тоталітарного імперіалізму стає влада, яка потрібна для того, щоб очистити ворожий світ від зла, що вбачалося або в соціальній і класовій природі, або в національній і расовій. Це надає агресивнішого характеру тоталітарним політичним системам, бо з позиції тоталітарного імперіалізму вважається виправданим пожертвувати процвітанням своєї країни заради посилення і поширення влади. Нинішнє російське керівництво також виходить із маніхейської картини світу, в якій зло притаманне самій природі цивілізованих країн, на бік яких перейшла Україна. Це стало обґрунтуванням агресії проти України та агресії воєнних злочинів проти її мешканців.

Нацистський імперіалізм був знищений унаслідок поразки Німеччини у Другій світовій війні, а радянський імперіалізм повільно деградував аж до розпаду Радянського Союзу. Процес деградації супроводжувався люмпенізацією населення, що стало передумовою для нової мутації імперської свідомості. Люмпен — це людина, яка орієнтується не на цінності, а на первинні утилітарні потреби. Тому вона не здатна брати відповідальність за свої дії й ідентифікує себе з тим, хто сильніший. Вона не просто відмовляється від своєї індивідуальності, а розчиняє її в колективі, завдяки чому пристосовується до суспільної ситуації. Люмпен сприймає як пряму загрозу собі й своїй ідентифікації з групою усіх, хто чимось відрізняється від нього, і тому вбачає в них ворогів. Страх перед складністю світу спонукає люмпена підтримувати деструктивні сили в суспільстві. Встановлення нинішньої диктатури в Росії супроводжувалося другою мутацією імперської свідомості, якій сприяв, по-перше, процес люмпенізації населення, по-друге, перетворення люмпенів на привілейований прошарок і, по-третє, насадження ідеї, що зло за природою притаманне західній цивілізації. Оскільки люмпена лякає складність світу, він легко сприймає ідею, що зло притаманне розвиненішим країнам. Це сприяло поширенню в суспільній свідомості некрофільного настрою, згідно з яким руйнування і смерть сприймаються як бажані, бо спрощують навколишній світ.

Отже, встановлення в нинішній Росії диктатури супроводжувалося мутацією тоталітарної імперської свідомості, яка вже містила передумови некроімперіалізму. Перша передумова некроімперилізму — маніхейська картина світу радянської епохи, в якій Росія протистоїть усьому ворожому світу. Друга передумова — соціальна некрофілія, що переважала в практиці радянських спецслужб — ЧК, НКВС, КДБ, а ФСБ, що прийшла до влади в Росії на рубежі 1999-2000 років, є їхнім прямим спадкоємцем. Радянська система трималася на двох силах — комуністичній партії і спецслужбах. Якщо керівництво партії спиралося на комуністичну ідеологію, то керівництво спецслужб сприймало ідеологію просто як інструмент маніпуляції свідомістю і як засіб, за допомогою якого їх тримають під контролем партії. Тому, коли спецслужби проводили репресії, вони виходили не стільки з ідеології, скільки з маніхейської картини світу, яка не залежить від конкретної ідеології. За часів великого терору НКВС могло визнати кого завгодно «ворогом народу» незалежно від його соціального статусу, переконань або лояльності Сталіну. Розстріл невинних людей вважався універсальним методом спрощення соціальної ситуації та розв'язання всіх проблем. Отже, в надрах спецслужб сформувалося дві установки: спрощене сприйняття світу і соціальна некрофілія, які з приходом ФСБ до влади стали основою для формування некроімперилізму.

Однак спецслужби — це закрита корпорація, вона існує окремо від суспільства, і питання в тому, чому це сприйняття світу через некрофільний настрій настільки швидко захопило масову свідомість? До початку нульових років російське суспільство втратило ціннісні орієнтири. Очікування, що перехід до демократії призведе до підйому рівня життя, не справдилися, натомість країна була втягнута у війну на Кавказі. На цьому тлі наростав страх перед складністю світу, люди потребували простих пояснень, чому життя стає важчим. У Росії сформувалося два типи людей, серед яких став швидко поширюватися некрофільний настрій. З одного боку це цілком добропорядні люди, інтелігенція, віряни, які вже були заражені конспірологічними теоріями, що давали просте пояснення усім труднощам життя згідно з маніхейською картиною світу, з другого боку, це люмпени, які вороже сприймають усіх, хто відрізняється від них.

Некрофілія може проявлятися як психопатологія, тобто як проблема окремої людини, яка не впливає на соціальні процеси. Інша річ втілення некрофільного настрою у світоглядній позиції, згідно з якою російське керівництво з усіх можливих варіантів обирає такий, що веде до максимальної кількості жертв. Цим принципом керувалися спецслужби й російська армія під час війни з Чечнею і керуються зараз у війні з Україною. Щоб зрозуміти некрофільне світовідчуття, уявімо людину, якій здається, що вона оточена ворогами. Чужий і ворожий світ дуже складний для розуміння, і це лякає. Смерть його спрощує. Чим більше людей помирають, тим простішим і зрозумілішим здається світ, і ось тоді виникає спокуса вбачати в смерті інших людей розраду для себе.

Отже, перший чинник мутації російської імперської свідомості в некроімперіалізм був сформований у попередній період за час панування комуністичної ідеології. Він полягає у ставленні до цивілізованих країн як до зла. Другий чинник, страх перед складністю світу, формувався мірою поширення процесу люмпенізації суспільства. Те, що некрофільний настрій поширюється не лише серед люмпенів, а й серед добропорядних вірян, серед інтелігенції, свідчить про те, що є ще й третій чинник — втрата здатності до емпатії, що веде до того, що інших людей просто перестають сприймати як особистостей.

Некроімперський наратив російської влади полягає в тому, що начебто західні країни хочуть знищити Росію, а оскільки Україна перейшла на бік Заходу, то її треба або підкорити, або знищити. Оскільки люмпени сприймають як загрозу всіх, хто від них відрізняється, та ідентифікують себе з тим, хто володіє силою, то їм не потрібне жодне раціональне чи ідеологічне обґрунтування агресії проти України. Загибель людей на чужій землі вони сприймають як спрощення світу, рух до безпечнішого і зрозумілішого стану. Інша річ інтелігенти, добропорядні віряни, які говорять про етику і любов до ближнього. Попри всю силу пропаганди в Росії, частина з них категорично проти війни з Україною, однак дуже багато тих, хто підтримав війну. Як правило, некроімперському наративу російської влади вірять тільки ті, хто раніше більшою чи меншою мірою поділяв установку, що західній цивілізації за природою притаманне зло. Хтось із них вірив у теорію змови, таємних правителів, смертельну небезпеку щеплень або ГМО і вважав, що Захід веде війни заради захоплення природних ресурсів чужих країн. Коли російська пропаганда віднесла до царства зла не тільки Захід, а й Україну, такі люди стали фанатично вірити антиукраїнській пропаганді всупереч її явній абсурдності. Однак на відміну від люмпенів, у цих людей є можливість запитати, як насправді, у своїх знайомих, колег або одновірців в Україні. Але страх розчаруватися у своїх переконаннях настільки великий, що вони відмовляються слухати очевидців. Критерієм істини для них є відповідність маніхейській картині світу. Усе, що не відповідає їй, відкидається, навіть якщо це свідчення очевидців — шанованих або близьких їм людей, яким вони раніше довіряли.

Виникає питання, чому християнин чи вайшнав, який веде бездоганне релігійне життя і проповідує етичне ставлення до людей, більше довіряє некроімперській пропаганді, ніж своїм одновірцям в Україні? Це стає можливим тільки за умовою втрати емпатії до своїх одновірців, коли він виключає їх із реальності свого особистісного існування. Він знає про їхнє існування і навіть може багатьох із них знати особисто, але сприймає їх як якусь абстракцію у своїй маніхейській картині світу, ігнорує, що його одновірці можуть мати свій досвід життя, тому не вважає за потрібне їх слухати. Таке виключення зі своєї реальності призводить до того, що людина навіть не помічає, що вона заперечує право на життя інших людей, і з чистою совістю продовжує говорити про любов до ближнього та про етику.

Виключення зі своєї реальності може бути двох видів, або навмисним, як, наприклад, коли російські фашисти відкрито заперечують за українцями право на існування, або стихійним, коли віряни ігнорують своїх одновірців в Україні через втрату емпатії. В обох випадках таке виключення зі своєї реальності сприяло мутації імперської свідомості в некроімперіалізм. Однак суспільство не може бути повністю однорідним. Попри те, що в Росії сформувалися умови для мутації імперської свідомості в некроімперіалізм, більшості людей все одно чуже некрофільне світосприйняття. Для того, щоб некроімперіалізм став панівною тенденцією в суспільній свідомості, влада перетворила люмпенів на привілейований прошарок, і решті людей треба до цього якось пристосовуватися. Усі, хто має внутрішні ціннісні засади, витісняють зі своїх посад, звільняють і замінюють тими, хто готовий виконувати будь-які вказівки начальства, навіть аморальні та злочинні. Цей процес люмпенізації охоплює всі сфери життя: політичні структури, ЗМІ, освіту, охорону здоров'я, церкву тощо. Якщо десять років тому люди з твердою життєвою позицією ризикували втратити свою посаду, то зараз вони ризикують втратити вже свободу. У цих умовах одні люди починають шукати способи виживання, йдуть у внутрішню або в зовнішню еміграцію. Інші повністю приймають некроімперіалізм, беззастережно довіряють антиукраїнській пропаганді й підтримують злочинні дії Росії в Україні. Треті шукають компроміс між совістю і некроімперською позицією. Результатом цього компромісу стає дводумство і моральний релятивізм, що найяскравіше проявляється в середовищі вірян, які проповідують етичні й релігійні цінності й водночас підтримують некроімперську позицію, яка повністю суперечить їхньому віровченню.

Серед російських вірян, особливо серед релігійних лідерів і авторитетів, широко поширена думка, що для богоспілкування чи спасіння людини не має значення, допускає чи ні вона неправду щодо соціальних явищ, які безпосередньо не пов«язані з духовними істинами. Тому вони вважають, що заради безпеки релігійної спільноти необхідно погоджуватися з такою брехнею. Це призвело до виникнення релігійного дводумства, коли в релігійному житті вірянин займає одну позицію, а в соціальному — протилежну. Щоб зняти суперечність між цими протилежними позиціями, багато російських релігійних авторитетів проповідують моральний релятивізм, згідно з яким добро і зло в емпіричному житті є відносними й залежать від суб»єктивного погляду, тому ми не можемо знати, хто правий, а хто винний, це знає тільки Бог. З позиції морального релятивізму вони стверджують, що у війні Росії проти України винні всі, і тим самим зрівнюють агресора і жертву агресії. Однак, як показує практика, на такій двоїстій позиції втриматися дуже складно, і за певного тиску з боку влади такі люди відмовляються від своєї релігійної позиції на користь некроімперіалізму. Це неминуче має призвести до занепаду релігійного життя та розколів.

Висновки. Влада в Росії приписує зло всьому Заходу як цивілізації, і підкорення України — лише підготовка до великої війни з ним. Тому війна має екзистенціальний і цивілізаційний характер. Неправильна оцінка мотивації агресора може призвести до помилкових рішень. Це продемонстрували ті західні політики, які вважали, що якщо зрозуміти економічні чи політичні інтереси агресора, то можна з ним досягти компромісу й уникнути нових жертв війни. Однак війна Росії проти України зумовлена зовсім не економічними чи політичними причинами, які можна раціонально аналізувати, а ірраціональними мотивами, що зумовлені некроімперською позицією. Нерозуміння цього чинника призвело до того, що керівництво західних країн не зробило вчасних заходів, щоб запобігти військовій експансії Росії, та із запізненням надавало військову допомогу. Своєю чергою розуміння сутності некроімперіалізму дасть змогу розробити проєкт перемоги, завдяки якому можна буде уникнути повторення такої війни в майбутньому.

Джерела

1. Комплекс мер по выполнению Минских соглашений // Официальный сайт ОБСЕ. URL: https://www.osce.org/files/f/documents/5/b/140221.pdf

2. Симакова Лидия. В России удобнее быть мертвым // Сибирь.Реалии. 27 февраля 2018. URL: https://www.sibreal.org/a/29065275.html

3. «Христос воскрес, а срочник нет». МВД России объявило в розыск основателя «Партии мертвых» // Сибирь.Реалии. 23 декабря 2022. URL: https://www.sibreal.org/a/mvd-rossii-obyavilo-v-rozysk-osnovatelya-partii-mertvyh-/32189524.html

4. Valentin Dyakonov. Art of the Necro-Empire // Arterritory. 21.04.2022. URL: https://arterritory.com/en/visual_arts/articles/26102-art_of_the_necro-empire

5. Карпіцький М. Сутність некроімперіалізму та стратегічна мета України у війні з Росією // Філософська думка. 2022. № 3. С. 22–25.

6. Волчек Д. Некрофилический империализм. Свобода воли против мира чекистов // Радио Свобода. 23.07.2022. URL: https://www.svoboda.org/a/nekrofilicheskiy-imperializm-svoboda-voli-protiv-mira-chekistov/31953120.html

7. Kaszuwara P. Rosyjski filozof o Putinie: To nekroimperialista. Jego celem jest zabijać // Źródło: Onet. 21.09.2022 URL: https://www.onet.pl/informacje/onetwiadomosci/rosyjski-filozof-o-putinie-to-nekroimperialista-jego-celem-jest-zabijac/9×42kwf,79cfc278

Author

СУП
Maxim Evstropov
Comment
Share

Building solidarity beyond borders. Everybody can contribute

Syg.ma is a community-run multilingual media platform and translocal archive.
Since 2014, researchers, artists, collectives, and cultural institutions have been publishing their work here

About