Donate

Три верлибра на украинском

Igor Lukashenok14/10/22 17:041.2K🔥

1.ПОМОНА

Тягнеться за нею аромат фантазій кольорових:

Вони фіолетові, вони малинові…

Їх видно, як ауру дитини-індиго,

Якої судилося поринути у сірість життя.

Але вона росте, не знаючи нічого земного.

У її волосся вплетені листя, квіти та плоди.

Це богиня врожаю, міська Помона.

Дев'ять із десяти, що вона вільна, як осіння ластівка,

Що підняла дітей на крило,

Чиї думки тепер все частіше летять на південь.

Голос цієї мандрівниці подібний до луни,

Схожий на голоси зі старих грамплатівок,

Тих, що доносяться до нас з минулого століття,

З надр майже міфічної підсвідомості,

Яка живе в ущелині між сном і дійсністю.

Вона дивиться крізь мене з усмішкою,

По-справжньому їй цікаво тільки моє майбутнє,

Прийдешні перемоги та поразки…

Я не звинувачую її за це,

Я прокидаюсь і більше не бачу її.

2. Фотоальбом художника з Нью-Йорку

Кілька днів гортаю фотоальбом —

подарунок художника з Нью-Йорку.

Яскраві кольори,

оголені тіла,

незвичні краєвиди,

продумані інсталяції…

В усьому ерос, в усьому смак.

І Нью-Йорк, Нью-Йорк…. Такий сучасний, такий вічний…

Зі сторінок альбому я чую звуки Брукліна та Манхеттена,

гомін нічних клубів, плескіт Гудзону і п’яне дихання коханців,

що вижили серед хмарочосів…

О, Яне, Яне, тобі це вдалося.

Як колись вдалося Арбус і Меплторпу,

Арлін Готфрід і Брюсу Девідсону…

Цей альбом, як шматок Великого Яблука в моїх руках —

соковитий, вагомий, безсоромний…

Тут все нагадує фільми і книги, тут немає нічого реального.

Усі ці миті з жінками і чоловіками,

дротами і будинками,

птахами і тканинами,

волоссям і взуттям…

Цього не буває, це занадто естетично…

Яне, ти дав мені зрозуміти фото… Ти показав, що фото — це застигла манія,

це глянцевий фетиш…

Як тепер мені жити з цим знанням… Як бути дружнім з реальністю…

Твій Нью-Йорк починається з тріщини на старому асфальті,

з посмішки розмальованої німфоманки,

з тривожного сну Ріп ван Вінкля…

Твій Нью-Йорк затягує в себе. Він провокує.

Сторінка за сторінкою, кадр за кадром я бачу таємне життя текстури,

вибагливу гру сенсів…

Вона заворожує і лякає, надихає і відштовхує.

І я вже не знаю, чого тут більше —

пильності чи сміливості, цивілізації чи природи.

Це все ще треба перетруїти…

Це все потрібує повернень…

Це все — моя щира подяка.

Успіху, Яне, успіху…

3. Розмова з внутрішньої дитиною

Не називай себе каменем… Ти людина, звичайна людина.

Ці метафори все ускладнюють…

Коли мені було двадцять, я теж грішив порівняннями.

Тепер мені тридцять сім… Тепер не до порівнянь.

Мені сняться жовті сни, в яких я сірий герой.

О, ти знаєш про що я…

Коли ми в заручниках у своєї підсвідомості на шість-сім годин…

Ти знаєш, що буває в таких випадках.

І я теж не камінь, хоч і сірий там — уві сні.

Мені потрібно бути зрозумілим собі самому,

Саме зараз, у тридцять сім.

А тобі ще можна гратися з бісером слів,

Вигадувати світи, де ти верховне божество.

Ці ігри такі природні в двадцять з невеликим,

Але мені тридцять сім…

Я сьогодні об'їздив півміста,

Я бачив підступи серпня на листях дерев і в очах людей.

Мені хотілося плакати від щастя,

Хоч небо обіцяло дощ та блискавки.

Смішно спостерігати, як денотат не збігається із сигніфікатом…

Це я про вузькі джинси на пишних стегнах наших модниць.

Біля одного зі світлофорів я довго молився…

Я вигадав цю молитву у своєму поганському дитинстві

І прочитав слово в слово,

Амінь.

І, знаєш, я бачив тебе на перехресті забув яких вулиць…

З якоюсь рудою дівчиною,

З незвичною усмішкою,

З розпатланим волоссям…

Ні, ти не камінь, зовсім не камінь…

Author

Evgeniia Lieberman
Comment
Share

Building solidarity beyond borders. Everybody can contribute

Syg.ma is a community-run multilingual media platform and translocal archive.
Since 2014, researchers, artists, collectives, and cultural institutions have been publishing their work here

About