З того що Я бачили, то ніхто з милосредних, лівих лібертаріанців про Мілея не писав, або побіжно гостро засудили, або нічого. Так звані праві лібертаріанці мають очевидну тендецію, в силу своєї вульгарності, активно нахвалювати Мілея, а комуністи різних видів критикують кожен крок Мілея. Вже минув рік з того часу як він став президентом і мені хотілося б дещо підкреслити в феномені Мілея.

Мілей — це консерватор. Консерватор, який прийшов на хвилі популізму і розчарування. Популізм його, без сумніву, мав певний відтінок лібералізму. Проте насправді Мілей робив і робить те саме, що робили і роблять помірковані ліві а-ля соціал демократи. Вони взяли соціалістичну риторику і перетворили її на засіб збільшення власної популярності. При цьому будь-який більш послідовний соціаліст вам скаже, що соціал демократи не соціалісти, а слуги буржуазного класу, які просувають компромісність і різні подачки для населення, не руйнуючи самих основ капіталізму. Таким чином, соціал демократи це просто більш помірковані слуги капіталу, як кажуть соціалісти. Абсолютно аналогічне відбувається і з консерваторами чи самоназваними лібертаріанцями. Радикальна ліберальна риторика в тих чи інших аспектах стала лише зброєю в руках корпократії. Це лише ширма, за якою насправді ховається людожерство і колективізм. Я вже писали про Трампа і його фашизм, що його дуже умовна більш ринкова риторика затьмарювала той факт, що Трамп це гострий анти ліберал. Він подібний ворог лібертаріанства, як для анархо комуністів ворогом є більшовизм. Ми доходимо до такого абсурду, що лідерка АдГ, націоналістичної, консервативної партії Німеччини заявляє, що її партія «консервативно лібертаріанська»! Це дешевий популізм, якому треба плювати в обличчя усім поважаючим себе радикальним лібералам.

Повертаючись до Мілея, то відбувається аналогічне. Не зважаючи на різні дерегуляції, які справді, Я гадаю, покращують становище економіки і населення Аргентини, не можна на говорити про очевидні проблеми. Тут Я не буду говорити про економічні особливості, це не мій профіль. Поепердні корумповані умовно ліві уряди довели країну до становище яке не можна було більше терпіти. Не можна було робити вигляд, що все гаразд, не можна було закривати очі на очевидні дірки в бюджеті й друкувати нові й нові гроші. Профспілки тим часом намагаються знов підсісти на державне забезпечення, але, видається, це не просто не етично, економічно недоцільно, але і математично неможливо. Тут же Я коротко, тезово поговорю про структурну несправедливість. Мілей анонсував союз із ультраправими світу для протистояння лівим. Він хоче об'єднатися разом із такими одіозними корпократами як Трамп і Орбан. Особливо яскравою була його наступна заява:

"Фемінізм, різноманітність, інклюзія, справедливість, імміграція, аборти, екологія, гендерна ідеологія — ми будемо проти цього боротися"

Тут Мілей в дусі Трампа не фільтрує своїх слів і говорить все як думає. Він, горе "лібертаріанець", буде боротися проти справедливості. Мюррей Ротбард, який присвятив свою кар'єру питанням справедливості й завжди наголошував на цьому як центральному елементі своїх поглядів, просто робить кульбіт в труні. І Мілей правий коли каже що буде боротися проти справедливості. Згідно того ж Ротбарда, приватизація державних чи квазі-приватних компаній має супроводжуватися гомстедом зі сторони робітників! Однак замість цього, Мілей продає державні підприємства і так великим гравцям на ринку, зокрема іноземним компаніям, так ніби вони чи держава взагалі мають якісь права на цю власність.

Ще іншим важливим аспектом хотілося б відзначити як Мілей вводить привілеї для крупних компаній, що планують інвестувати в країну. Уряд Мілея свідомо робить послаблення для великих корпократів, знижує для них, саме для них, податки, тарифи, скасовує обмеження. Усе аби створити комфортне для великого бізнесу, безконкурентне середовище на ринку. Відбувається саме те, про що попереджали різні лібертаріанці — союз крупних капіталістів із державним апаратом.

"Закон поширюється на інвестиції понад двісті мільйонів доларів у лісове господарство, туризм, інфраструктуру, гірничодобувну, технологічну, сталеливарну, енергетичну та нафтогазову галузі (за винятком вищих мінімальних інвестиційних вимог для певної нафтогазової діяльності). Він також надає додаткові переваги для інвестицій на суму понад один мільярд доларів

• Зменшення федерального прибуткового податку з 35 до 25 відсотків. • Зменшення федерального податку на дивіденди з 7 відсотків до 3,5 відсотків після восьмого року. • Скасування вимоги щодо іноземного капіталу через продаж експортної виручки на офіційному валютному ринку після четвертого року (після третього року для інвестицій понад один мільярд доларів). • Скасування експортних податків після третього року (після другого року для інвестицій понад один мільярд доларів). • Скасування контролю над капіталом, що застосовується до кредитних ліній, обслуговування боргу або дивідендів, що виплачуються за кордоном. • Скасування торговельних обмежень на імпорт або експорт товарів, які використовуються або виробляються транспортним засобом виключної мети"

Як відомо також, одною з обіцянок Мілея була ліквідація Центрального Банку, який породжує інфляцію, так званий невидимий податок на бідних, та створює можливості для збагачення правлячого класу, просто друкуючи гроші з повітря. Мілей цю ідею швидко забув і ба більше, назвав прихильників своєї ж обіцянки злісними ідіотами. А хто він тоді? Не ідіот?

Також слід згадати централізацію влади. Як зазначив Хоппе, який мені не до вподоби з очевидних причин, але він вдало підмітив наступне:

"Також [у програмі] не було такого поняття як децентралізація влади — дуже важлива частина лібертаріанського світогляду, коли ви даєте більше повноважень провінціям, населеним пунктам, — зараз його програма централізована"

На підтвердження цього можна подивитися як Мілей використав закон про надзвичайні повноваження, так званий "надзвичайний стан в адміністративних, економічних, фінансових та енергетичних питаннях строком на один (1) рік". Зокрема Мілей не має особливої підтримки на місцях в регіонах, тож він намагається використати свій вплив центральної влади аби тиснути на мерів та локальні ради

Авжеж це не єдині пункти за які можна критикувати Мілея чи навпаки за дещо похвалити (але думаю про останнє вам розкажуть будь-де інде). Але Я підкреслили, як на мене, особливо яскраві й анти лібертаріанські позиції консерватора Мілея, щоб не було сумнівів, зокрема у сторонніх глядачів, що Мілей не є "лібертаріанським слоном", а є дешевим консервативним популістом. Мілей підкреслює зокрема не тільки як консерватори нагло крадуть ліберальну риторику і спотворюють її, але як і намагання провести лібертаріанські реформи зверху вниз не приносять бажаного результату. Мілей пошатнув статус-кво, але він не є його ворогом. Боротьба з анти лібералізмом і всіма плутами що маскуються під лібералізм триває