Переводы Ии Кивы

***

наприкінці я уявляю море
повний берег води
розхвильовану навстіж водойму
де лід буває лише раз

воно нерухомо і нечутно росте
там де трава хитається між деревами і нічого не просить взамін

на тих берегах у мене не було снів
лише спогади про сни
достиглі плоди що ніяк не дійдуть терпкості
слова
викинуті на берег і забуті
те що було до нас
і те що є нами

пам'ять
відкривається від найменшого нагадування
про щось натякає
через потріскування за дверима
де двері і двері і двері
відділяють мене від мене
відділяють від мене море
на світанку
який не закінчується
лишень переростає у час

***

в самом конце я представляю море
полный берег воды
взволнованный настежь водоем
где лед бывает лишь раз

оно неподвижно и неслышно растет
там где трава покачивается меж деревьев и ничего не просит взамен

на том берегу у меня не было сновидений
лишь воспоминания о снах
спелых плодах которые никак не достигнут терпкости
словах
выброшенных на берег и забытых
о том что было до нас
и том что мы есть

память
раскрывается от малейшего напоминания
намекает на что-то
потрескиванием за дверями
где двери и двери и двери
отдаляют меня от меня
отдаляют от меня море
на рассвете
который не знает конца
лишь становится временем

***

можливість
чи то необхідність занурення
волочить мене за собою
у безвість
аж до глибокого синього

рука у передчутті спокою
доростає до кінця
ще риска
і
речення тягне угору
безболісно і бездоганно
на край своєї словесності

дороги розливаються
ліси проминають як сині вітрила
встромлюють
своє гілля
у передпокій мого неспокою

пахне як на Купала

***

возможность
или же необходимость погружения
волочит меня за собой
в неведомое
вплоть до глубокого синего

рука предвкушая покой
до конца дорастает
еще черточка
и
предложение тащит наверх
безболезненно и совершенно
на краешек своей словесности
дороги разливаются
леса мелькают как синие паруса
вонзают
ветки свои
в прихожую моего беспокойства

пахнет как на Купала

***

щоразу руки
втиснуті в коріння
невідворотно мертвіють
воронячий згусток висить і роз
тікається
над землею
тихою
як тло до постаті
розхристаної
малої
і
такої
що
марить криком
хапається за горло зашкарублим голосом
кричить щомісячною кров’ю
кричить туманами
туманами
як щойно виштовхнута з лона
безладно
мовчки

раптово
кількість залишається незмінною
прийди до мене
як помин
і
не доведи мене до
запустіння
усіяну гронами

а просто
вкрий мене
жінко
просто накрий мене
просто накрий

***

каждый раз руки
в корни втиснутые
необратимо мертвеют
вороний сгусток висит и рас
текается
над землей
тихой
как фон для фигуры
расхристанной
маленькой
бредящей криком
за горло хватающейся загрубевшим голосом
голосящей ежемесячной кровью
голосящей туманами
туманами
как только что исторгнутая из лона
лихорадочно
молча

внезапно
количество остается неизменным
приди ко мне
как поминовение

не доведи меня до
запустения
усеянную гроздьями

а просто
укрой меня
женщина
просто накрой меня
просто накрой

***

крихкі
оберемки речей
просяться під шкіру
і
спазми залишаються єдиною запорукою спокою
я розгортаю перед собою свою єдину оселю
твоє ім'я
те як тебе названо
і ти сам
перетравлюю жменю з того що було

сірий хмиз
має на думці ще не здійснене
погляд
входять у полум'я притиснутий
до
краю

бузина руда
як сніг
горнеться до зігнутих удвоє
аркушів
розм'якле
світло у твоїх пальцях тулиться до середини
замінюючи собою
когось
іще

***

хрупкие
охапки вещей
под кожу просятся
но
залогом покоя остаются лишь спазмы
я разворачиваю перед собой свое единственное жилище
твое имя
то как тебя нарекли
и тебя самого
перевариваю горсточку из того что мое

серый хворост
вертит в мыслях еще не наставшее
взгляд
входит в пламя придавленный
к
краю

бузина ржавая
будто снег
льнет к двум согнутым вдвое
листам
размякший
свет в твоих пальцах жмется
к середке
заменяя собой
кого-то
еще

***

щоранку
спроби викоренити злість
(все почуття)
як залишки їжі

вийняти з себе
гребінь
як
з маленької пласкої сумочки

і чесати волосся просто в вагоні метро
хвилясте і спокійне
як безлюдне рисове поле

закрити
оберемком сухої трави
всі шпарки через які затікає галас
і
прокидатися рано
безмовно як зайшла істота
чи
тінь істоти
чи коротка вицвіла шаль на старій пані
бо кожен крок
наближає до неї

***

каждое утро
попытки искоренить злость
(все чувство целиком)
словно объедки

вынуть из себя
гребень
словно
из маленькой плоской сумочки
и расчесывать волосы прямо в вагоне метро
волнистые и спокойные
как безлюдное рисовое поле

закрыть
охапкой сухой травы
каждую щелку сквозь которую затекает галдеж
и
просыпаться рано
безмолвно как пришлое что-то
или
лишь его тень
или короткая полинявшая шаль на старушке
ведь каждый мой шаг
приближение к ней

Маричка Сташко (укр. Марічка Сташко) родилась в 1985 году в Ивано-Франковске. Училась во Львовском университете и Киевском национальном университете театра, кино и телевидения, занималась киноведением. Финалистка конкурсов видеопоэзии «Видимість» и «До слова: витіснене покоління» от CYCLOP. Стихи публиковались на сайте Litcentr и в поэтическом ежемесячнике «Листок». Переводит с английского, в частности стихи Сильвии Платт. В переводе на русский публиковалась в онлайн-журнале TextOnly и на сайте Polutona.

Ия Кива — поэтесса, переводчица, журналистка. Член Украинского ПЕН-клуба. Пишет на русском и украинском языках. Автор поэтических сборников «Подальше от рая» (2018) и «Перша сторінка зими» (2019), а также книги интервью с беларускими писателями «Ми прокинемось іншими: розмови з сучасними білоруськими письменниками про минуле, теперішнє і майбутнє Білорусі» (2021). Стихи переводились на 15 языков. Переводит поэзию и эссеистику с беларуского, польского, украинского и русского на украинский и русский языки. Как переводчица и редактор детских книг с английского языка на украинский сотрудничает с проектом «Пижамная библиотечка» (PJ). Стипендиатка программы Министра культуры Польши Gaude Polonia (2021), участница литературной резиденции «Гнездо» (с. Витачов Киевской области, 2022), а также международных переводческих семинаров Cities of translators digital программы Немецкого переводческого фонда (2020) и Tłumacze bez granic (Польша, 2021).