radio.syg.ma


radio.syg.ma is a community platform for mixes, podcasts, live recordings and releases by independent musicians, sound artists and collectives
Create post
Psychology and Psychoanalysis

На полях «Погляду навскіс» Славоя Жижека

Алёна Бартош

Захоплива книга 1991 року, в якій Жижек розважається з поняттями Жака Лакана, вплітаючи їх у буденне життя, та максимально спростовує розуміння лаканівської теорії як суто «кабінетної». Усі триста сторінок — подорож по інтелектуальним американським гіркам, на яких подеколи й навскіс дивитися важко — лише головою додолу на запаморочливій швидкості! Нижче наводиться приклад, повʼязаний з бажанням, і трохи йдеться про те, що часто сама можливість бажати для нас важливіша навіть за здійснення цього бажання.

Чому не подивитись на теорію Лакана прямо?

Бо як не дивись — зрозуміти це все одно непросто, то чому б і ні? Основні поняття лаканівського психоаналізу Жижек пояснює на матеріалі популярних на той час продуктів культури (а це праці Альфреда Гічкока, Стівена Кінґа, Джорджа Ромеро тощо). Це мало б зробити книгу цікавою та доступною навіть для непідготовленого читача (але як мінімум треба бути підготовленим глядачем Гічкока!) Слідуючи кроками Вальтера Беньяміна, який вважав, що задля теоретичної продуктивності варто читати найвищі духовні твори, зіставляючи їх з найбільш пересічними та приземленими екземплярами, Славой наводить приклади із фільмів нуар, детективів, наукової фантастики, а також «сентиментального кітчу».

З одного боку, це дозволяє відкрити тонкі нюанси, які складно помітити під прямим академічним поглядом, а з іншого — така ідея «…слугує лише приводом для того, щоб віддатись ідіотській насолоді популярною культурою».

Приклад погляду навскіс. Бажання

Часто бажання (рос. желание) виділяють як основну концепцію психоаналізу. Тоді психоаналіз називають наукою про бажання, а людину — субʼєктом бажання. Той спосіб, у який бажає людина, є недоступним ні для однієї іншої істоти. Можливо тому першу частину книги Жижек починає саме з цього.

Він звертається до найвідомішого парадокса Зенона — про Ахілла та черепаху (V ст. до н.е.):

Швидконогий Ахілл ніколи не наздожене неквапливу черепаху, якщо на початку руху черепаха перебуває попереду Ахілла. (Припустимо, Ахілл біжить удесятеро швидше, ніж черепаха, і перебуває позаду неї на відстані в тисячу кроків. За той час, за який Ахілл пробіжить цю відстань, черепаха в той самий бік проповзе сто кроків. Коли Ахілл пробіжить сто кроків, черепаха проповзе ще десять кроків, і так далі).

Автор каже, що передусім парадокс відсилає до Іліади Гомера (VIII ст. до н.е.), де Ахілл безрезультатно намагається наздогнати Гектора. Це шляхетне першоджерело поєднується зі своїм популярним відповідником — байкою Езопа (VI ст. до н. е.) про зайця та черепаху. Пізніше дві літературні моделі згустилися, і на сьогодні ми маємо версію про «Ахілла та черепаху». Підходячи до питання з лаканіанської перспективи, Жижек звертається до змісту літературних запозичень Зенона.

«Як уві сні не впіймать чоловікові іншого мужа, ані цей утекти, ані той наздогнати не може, так ні настигнуть Ахілл, ані Гектор не міг і умкнути» (фрагмент з Іліади)

У тексті йдеться про те, що кожен із нас хоча б раз переживав уві сні, коли здається, що рухаєшся набагато швидше за інший обʼєкт, та постійно наближаєшся до нього, однак ніяк не можеш його досягнути, впіймати. Це парадокс безперервного наближення до обʼєкта, який все одно залишається на віддалі.

Лакан також наголошував, що принципову роль має не просто те, що Ахілл не може наздогнати Гектора (або черепаху), адже Ахілл набагато швидший. Ахілл принципово не здатний порівнятися з суперником, бо той або надто швидкий, або надто повільний. Про щось схоже каже Брехт у своїй «Тригрошовій опері»: не мчи за удачею надто наполегливо, оскільки ти можеш її випередити і удача залишиться позаду.

Приведені роздуми допомагають зрозуміти лаканівське бачення обʼєкта-причини бажання (object petit a), як такого, до якого ми завжди тягнемося, намагаємось їм заволодіти, але завжди приречені на певну безуспішність. Кружляння навколо. Тоді фантазія — це сценарій, який реалізує бажання субʼєкта. Але не в сенсі «бажання» як іменника, тобто це не ті сцени, де бажання цілком задовільняється; а радше в сенсі дієслова (що роблення? бажання/хотіння), коли інсценується сама можливість бажати.

Щоб зрозуміти, про що мова, і проілюструвати сказане, Жижек наводить науково-фантастичне оповідання Роберта Шеклі «Крамниця світів». В ньому головний герой містер Вейн відвідує старого таємничого чоловічка, який «… самотньо живе у напівзруйнованій, переповненій потрухлявілим мотлохом хатині у покинутій частині міста.» Пліткують, що чоловічок має рідкісний наркотик, який здатен перенести тебе у паралельний вимір, де задовольняються усі бажання. Але у відповідь людина має заплатити своїм найціннішим майном. Містера Вейна охоплюють сумніви, але старець запевняє його, що пожалкувавших ще не було. «Дорогою додому Вейн розмірковує про цю справу; однак вдома на нього чекають дружина та син, і незабаром він поринає у радощі та дрібні прикрощі сімейного життя. Майже щодня він обіцяє собі, що знову відвідає старого Томпкінса і зазнає сповнення своїх бажань, однак його постійно відволікають якісь справи, сімейні обовʼязки, що стають на шляху та змушують його відкласти візит.» То Вейн має піти на вечірку з дружиною, то вирішити шкільні проблеми сина, або зробити все заплановане на літній відпочинок… Так минає рік. Герою все не вистачає часу, щоб прийняти рішення, але думок про інший вимір він не полишає. «Це триває аж поки… він раптом прокидається у хатині поруч із Томпкінсом, який привітно запитує: «Отже, як ви почуваєтеся? Ви задоволені?» Збентежений та приголомшений, Вейн бормоче: «Так, так, звісно», — віддає тому все своє майно (заіржавілого ножа, стару бляшанку та кілька інших дрібниць) і квапливо йде геть поміж занедбаних руїн, щоб встигнути отримати свій вечірній раціон картоплі.» Виявляється, щось схоже до атомної війни спричинило занепад цивілізації, весь світ зруйновано, і лише зграї пацюків нишпорять серед мотлоху.

Пастку, в яку потрапляє читач, Жижек описує як парадокс бажання: «нам не одразу вдається збагнути, що відтермінування «чогось справжнього» і є цим «справжнім», ми помилково сприймаємо як пошук та вагання стосовно бажання те, що насправді є реалізацією бажання.» За допомогою галюцинації Вейн реалізував своє бажання, він перенісся у стан, який дозволив йому безкінечно зволікати з цілковитим задоволенням, тобто у стан, який відтворив нестачу.

Нестача є конститутивною щодо бажання. Навіть тривога за Лаканом виникає не тоді, коли обʼєкт-причина бажання або сам обʼєкт відсутній, а в той момент, коли є небезпека занадто наблизитися до них і таким чином втратити свою нестачу.

Причиною тривоги є зникнення бажання.

Схожим чином, наповнюючи кожну дрібницю сенсом, автор ілюструє й інші психоаналітичні концепції, а також деякі доволі ексцентричні вислови Лакана (як то «жінки не існує» і т.п.)

Subscribe to our channel in Telegram to read the best materials of the platform and be aware of everything that happens on syg.ma

Author