Вступ

22 квітня 2025 року МОН опублікували результати великого соціального опитування 29 університетів щодо психологічного стану студентів та викладачів [1], а якщо конкретно, то визначали загальний рівень самопочуття, рівень стресу та тривоги, а також професійного вигорання. Згідно з результатами цього опитування високий рівень емоційного вигорання мають 26% студентів, 27% знаходяться у групі ризику, тобто знаходяться на другій чи третій стадії розвитку емоційного вигорання, і ще 47% студентів гарно себе почувають. Стосовно стресу результати наступні: 11% студентів переживають сильний стрес, 67% мають середній рівень стресу, тобто цілком можуть контролювати власний психологічний стан, і 22% відзначають низький рівень стресу. Якщо ми поглянемо на опитування щодо тривожності, то побачимо картину, в якій 63% студентів мають середній рівень тривожності, 12% інших студентів — високий рівень, і ще 24% — низький.

Серед викладачів спостерігаємо майже ті ж самі результати щодо професійного вигорання: 13% викладачів відчувають інтенсивне професійне вигорання, 45% перебувають у групі ризику, і ще 42% відчувають достатньо ентузіазму для праці.

Ціль цієї статті полягає в аналізі сучасного стану університетів як середовища навчання з метою з’ясувати причини вигорання, тривоги та страху студентів та викладачів. У кінці статті я запропоную кілька альтернативних варіантів організації ВНЗ, які могли би покращити навчальний процес для студентів і викладачів з етичної точки зору.

Стресове середовище для студентів

Розпочнемо з причин поганого самопочуття студентів. Серед факторів, які негативно впливають на самопочуття, варто назвати перевантажений графік навчання, який занадто часто переповнений практичними заняттями, на яких викладачі постійно мають перевіряти рівень знань студентів. Студенти ж вимушені завжди в кілька разів більше перевіряти інформацію, шукаючи її в інтернеті чи бібліотеці для того, щоб підготуватися до цих практичних занять. І це не було би проблемою, якби години з лекційного та практичного матеріалу були розподілені приблизно однаково із невеликою перевагою на користь лекційної або практичної частини. Але замість цього можна спостерігати те, як кількість годин, відведених на теоретичний матеріал, знижується з кожним роком і на поточний момент співвідношення практичних занять та лекцій складає 2:1 [2], що може негативно вплинути на розуміння матеріалу студентами і практичну підготовку до занять. Умови постійного пошуку інформації вимагають від людини використання когнітивних здібностей протягом тривалого часу, що виснажує внутрішні ресурси особистості. Так, наприклад, якщо студент відбув лише 4-6 лекцій, які були виділені на прослуховування, а весь інший час семестру перебував на практичних заняттях, він кожного разу використовував такі здібності, як аналіз та синтез інформації, пошук цієї інформації, створення оригінальних текстів, концентрація власної уваги для посилення пам’яті та мислення, використовуючи ті ресурси, які були виділені на відповідну сферу діяльності. Згодом, при відсутності протягом довгого часу зменшення навантаження, внутрішні ресурси людини виснажуються, погіршується настрій та мотивації до активної діяльності, з’являються перші ознаки вигорання і студенти стають більш схильними до прокрастинації (відкладання важливих справ до останнього моменту). Коли внутрішні ресурси, призначені на діяльність у певній сфері, закінчуються, а напруга зростає, то ресурси забираються зі сфери соціальних контактів, тіла і фантазій, у результаті чого виникають вигорання та депресія. Тривога ж з’являється у момент, коли насувається нова проблема чи небезпека, наприклад, коли не за горами нове практичне заняття, а студент ще не підготувався до інших предметів, у зв’язку з чим психічні ресурси вичерпуються і здатність до адекватної реакції значно погіршується. Із цієї причини у студента зникають будь-які можливості вирішити новий конфлікт між середовищем та особистістю.

Отже виходить, що студент при постійній підготовці до нових практичних занять, які не чергуються з лекційними заняттями, кожного разу використовує певну частину персональних психічних ресурсів на навчання — сил на основну діяльність, які мають також розподілятися ще й на інші предмети, які посідають досить значне місце у навчанні. Чим активніше студент занурюється в такий темп життя, тим більше ресурсів він приділяє навчанню, і не помічає як його психічні сили з інших сфер життя починають переходити в основну діяльність, що на практиці означає погіршення стосунків з оточуючими, недбале ставлення до власного здоров'я та поява відчуття власної нікчемності, приреченості або неспроможності впоратися з отриманими завданнями. Більше того, постійні семінари та практичні заняття завжди стають фактором стресу, оскільки змушують студента використовувати наявні залишки власних психічних ресурсів і спрямовувати їх на власні тіло та фантазії, займаючись саморегуляцією та змінюючи свою природну реакцію на стрес для продуктивності. Простіше кажучи, людина намагається стримати власну злість, або концентрувати власну увагу на практичному завданні попри відчуття виснаження, втоми та негативні почуття та емоції.

Хронічна втома, виснаження, конфлікти з оточуючими, недбале ставлення до власного здоров’я, відчуття приреченості — наслідок збитого балансу, спричинений нерівномірним, нераціональним використанням внутрішніх ресурсів без можливості їх завчасно відновити та розподілити. Саме тому людина має отримувати достатньо часу для відпочинку та розподілу власних сил таким чином, щоб повністю відновитися. Коли подібне відновлення довго не відбувається, з’являється вигорання. Якщо ж такий темп життя триває протягом місяців чи років, то підвищується ризик депресії, а постійний страх перед новим випробуванням стає причиною тривоги.

Інший фактор, який впливає на самопочуття студентів, зумовлений бюрократичною «вознею» в університетах. Проблема ця пов’язана і стосується здебільшого старост груп, які мають постійно взаємодіяти з деканатом або представниками влади в університеті. На старост, як відповідальних за свою групу, покладається велика кількість таких обов’язків, як слідкування за оплатою за навчання членів своєї групи, налагодження контакту з ними для своєчасної оплати, слідкування за відвідуванням занять, домовленості із викладачами про перездачі чи додаткові завдання для корекції оцінок, та у той же час староста має підтримувати власне навчання на належному рівні. Така навантаженість створює внутрішній конфлікт між двома її ідентичностями або ролями: роль студента, який повинен постійно навчатися та вдосконалюватися, а також виконувати усі умови для можливості продовжити навчання, та роль старости, яка має слідкувати за своїми одногрупниками, аби ті виконували всі вимоги для перебування в університеті. У нашому випадку студент зіштовхується з необхідністю постійно переключатися між ролями «наглядача» та «того, за ким наглядають», що викликає певне психологічне напруження, яке може проявлятися у втомі чи агресії, спрямованої на будь-який суб’єкт чи об’єкт. Також важливу роль у розвитку цього внутрішнього конфлікту грають очікування оточуючих. У ситуації зі старостами це очікування викладачів щодо гарної успішності старости як прикладу для наслідування та очікування деканату на своєчасний діалог для передачі важливої для групи інформації, або навпаки, від студентів до деканату. Крім цього, наявність ще однієї ролі вимагає додаткових витрат та розподілу внутрішніх ресурсів, що часто складно робити.

Стан війни — найсуттєвіший чинник стресу та тривоги, який впливає на загальне самопочуття студентів. У ситуації невизначеності, яка проявляється в повітряних небезпеках, внутрішня тривога людини стає інтенсивнішою та пожирає внутрішні ресурси особистості у сфері тіла (здоров'я) та фантазії (погляд на майбутнє), тобто з'являється страх, а разом з них хвилювання та тривога за власне здоров'я та майбутнє. Окрему небезпеку становлять ракетні удари Російської Федерації, оскільки вони прямо загрожують життю студента, яке він має право захищати, але це право дуже складно реалізувати в умовах очного навчання у випадку відсутності надійних підземних сховищ від бомбардування. Додатковий стрес і відсутність навичок емоційного регулювання у сукупності із попередніми обстрілами, індивідуальними нахилами до психічних порушень, завантажений графік навчання і додаткові обов’язки, що входять у конфлікт з основними, можуть сприяти виникненню психологічних травм, які можуть проявлятися у нав’язливих страхах, думках та тривозі, що з посиленням стресових чинників у середовищі навчання будуть все більше пожирати внутрішніх ресурсів людини та порушувати її внутрішній баланс.

Крім цього, наслідком ракетних ударів часто стають знищення цілих корпусів університету, що впливає на режим відвідування занять. У такому випадку студенти, які мали би навчатися на очному навчанні, цілими місяцями не бачать свій університет і одногрупників, у зв’язку з чим студент відчужується від університетського життя, наприклад, не може відвідувати спортивні секції чи брати активну участь у громадському житті університету. За таких умов обов’язково з’являється внутрішній конфлікт через неможливість повноцінного задоволення психосоціальних потреб, що призводить до зниження загального психологічного самопочуття, погіршується емоційний зв’язок із людьми та порушується баланс, оскільки на сферу контактів витрачається значно менше ресурсів, ніж на інші сфери діяльності. Відповідно, на тлі проблем зі спілкуванням посилюється почуття власної неповноцінності. Активне спілкування з однолітками також сприяє психічному розвитку людини та зниженню внутрішнього напруження, бо закриває психосоціальну потребу та слугує джерелом цікавої, корисної, а частіше за все просто веселої інформації і розваг. Зняття напруги необхідне для кожної людини і, можна сказати, є такою ж психічною потребою, задоволення якої запобігає вигоранню через активне залучення не тільки у громадське, але й в життя загалом.

Наступний дуже важливий фактор — це умови проживання в гуртожитках. Ті, хто залишаються на очному навчанні, мають проживати та навчатися у гуртожитку, від стану яких часто залежить психологічне та психічне здоров’я. Студент, який проживає в умовах антисанітарії та відсутності нормального ремонту, частіше відчуватиме стрес, особливо на початку адаптації до нових умов життя. Постійний стрес і тривога послаблюють імунітет, порушують внутрішній баланс, роблячи студента більш вразливим до захворювань і наступних стресових ситуацій. Тривога та напруження, які виникають унаслідок жахливих умов проживання та постійного стресу, і часті захворювання вимагають додаткової уваги та психічних ресурсів у догляді за власним тілом і ментальним і фізичним здоров’ям, що змушує студентів витрачати ті ресурси, які мали би використовуватися для навчання та соціальних контактів. Усі ці фактори сприяють виникненню у студента відчуття спустошення, власної бездарності та безсилля, бажання відсторонитися від усіх людей, що призводить до згасання мотивації навчатися, а отже цілком до емоційного вигорання.

Також варто відмітити, що негативно на психоемоційний стан може впливати непрозорість оцінювання. Деякі викладачі навмисно приховують оцінки після відповіді під час практичних занять і про загальні бали відомо лише на консультуванні перед екзаменами. У такому випадку студент не відчуває власної віддачі, не бачить результативності своєї праці, що обумовлює порушення балансу через посилення власної уваги на сфері фантазії, тобто на оцінюванні власної соціальної ролі в межах навчання та майбутнього, яке завдяки непрозорій системі оцінювання стає невизначеним. Отже, ми бачимо, що психоемоційний стан студентів залежить від багатьох факторів, у тому числі і від тих, які можуть контролювати університети, чиєю метою повинна бути допомога в вирішенні проблем у короткі терміни. Проте, на жаль, такої допомоги сьогодні ми не бачимо.

Стресове середовище для викладачів

Тепер варто трохи поговорити і про викладачів, оскільки від того, скільки ресурсів і часу вони приділяють викладанню, залежить якість засвоєних знань. У більшості випадків викладачі перебувають під впливом усіх тих самих стресових чинників, що й студенти. Викладачі також страждають від перенавантаженого великою кількістю практичних занять розкладу, що вимагає постійно мобілізувати власні внутрішні ресурси для оцінки отриманих студентами знань і додаткової творчої роботи. Неможливість реалізувати ці ресурси та власні здібності внаслідок непідготовленості студентів викликає внутрішній конфлікт, який має бути вирішеним або «прямо зараз» шляхом зовнішнього конфлікту зі студентами, або згодом шляхом проекції та сублімації. Але крім цього викладачі страждають ще й через нестачу кадрів, яка проявляється у накладенні на викладачів великої кількості обов’язків у різних галузях і рівнях університету. Один викладач найчастіше викладає що найменше два предмети, які тісно пов’язані між собою, і на додаток до цього деякі з педагогічних працівників викладають ще й матеріал на різних рівнях навчання: бакалаврат, магістратура, аспірантура і так далі, а також займаються науковою діяльністю, що вимагає додаткового часу і зусиль, створюючи додатково новий внутрішній конфлікт, вирішення якого потребує часу і сил. А деякі викладачі працюють відразу в кількох університетах, що додає складності у регулюванні внутрішніх ресурсів. Варто згадати про різні форми навчання в університетах, з якими мають працювати викладачі. Вони працюють зі студентами денної, вечірньої та заочної форм навчання. І часто їхній робочий день може закінчуватися ближче до 6-7 години вечора. Деякі, якщо не більшість, не мають жодного вихідного дня, і це спричиняє додаткове навантаження на нервову систему, відбираючи всі ресурси для регуляції власного фізичного та ментального здоров’я та направляє їх лише у одну сферу — навчальну діяльність, що призводить до порушення балансу, погіршення загального самопочуття та задоволеності своєю роботою, яка забирає більшу частину уваги особистості.

Викладачам властива часта комунікація з деканатом через постійні документальні звіти про відвідування та оцінювання студентів, що також вимагає часу і певних ресурсів. Вони також страждають від повітряних тривог і загроз балістичних ударів як поблизу, так і по самому університету, що спричиняє ті ж самі психологічні та психічні проблеми, що і у студентів. Відмінності між студентами та викладачами починаються на етапі умов проживання. Здебільшого викладачі мають власні місця проживання: будинки, квартири і т.д, що певним чином хоча і сприяє стабілізації їхнього ментального стану, але у той же час робить їх уразливішими до ракетних ударів порівняно із студентами, особливо тими, які навчаються дистанційно та заочно. Токсичність робочого колективу також значно знижує працездатність і погіршує самопочуття викладачів. Особливо це стосується молодих викладачів, які можуть стати об’єктом насмішок, зневажливого ставлення старших колег і страждати від ейджизму та сексизму в межах університетських стін. Особливо вразливим викладач може стати під час пристосування до нових умов діяльності, коли настає момент перерозподілу внутрішніх ресурсів на тіло, трудову діяльність, контакти та фантазії, що проявляється у появі нового розуміння власного положення у світі, усвідомлені нових психосоціальних потреб, які потрібно задовольнити, появу нових соціальних контактів, з якими потрібно взаємодіяти протягом більшої частини робочого дня, та нових обов’язків, які потрібно виконувати. Але токсична атмосфера в колективі змушує особистість концентрувати власні ресурси не на навчальній діяльності, а на тілі та контактах, аби захистити власне фізичне та ментальне здоров’я, а також впоратися із конфліктами, які виникають у середині колективу. Такий нерівномірний розподіл може сильно виснажувати людину, робити її агресивнішою чи замкнутою, в залежності від її темпераменту, що у свою чергу буде посилювати проблеми не тільки з колегами, а ще й зі здоров'ям, адже внутрішня напруга з’являється значно швидше, ніж вдається її закинути, а психічне ресурси не вдається завчасно відновити та розподілити. Складність самого навчального процесу також стає викликом для викладачів. Але на відміну від студентів, працівники ВНЗ не можуть спати на парті чи вимкнути камеру та мовчати більшу частину часу, а повинні постійно говорити, якщо це лекція, та постійно аналізувати і оцінювати, якщо це практичне заняття. На це потрібно виокремлювати час, зусилля, емоції та психічні ресурси, щоб надавати якісні послуги. Але враховуючи навантажений графік, відсутність вихідних та/або токсичний колектив, а також конфлікти з деканатом або студентами, викладачам з кожним днем стає дедалі складніше надавати якісний матеріал та робити заняття цікавими для своїх студентів.

Таким чином, велика кількість факторів стресу, тривоги та вигорання викладачів повністю співпадає з тими, з якими зіштовхуються студенти, але з деякими відмінностями, наприклад, як-от відсутність вихідних та постійна мобілізація власних сил, надмірна витрата яких лише примножує внутрішнє напруження та збільшує ризик професійного вигорання.

Пропозиції щодо вдосконалення сучасних ВНЗ

Завершу цей аналіз коротким викладом способів, за допомогою яких можна спробувати усунути зазначені вище проблеми. Почнемо з найактуальнішої проблеми, яка заважає працювати та навчатися взагалі всім: із загрози ракетного удару. Університети не в силах зупинити обстріли, але в силах правильно відреагувати на зміни умов життя. Саме реакція людей на певні події може вберегти їх від негативних наслідків цих подій, особливо якщо це стосується цілого закладу, де перебувають сотні людей одночасно. І що ж може зробити кожен університет у цьому випадку? Одним із способів, за допомогою якого можна зняти внутрішнє напруження у студентів та викладачів — це заснування центрів психологічної допомоги. Зараз деякі університети активно займаються цим, проте єдиного підходу не існує. Розвиток цієї практики дозволить пристосуватися учасникам освітнього процесу до навчання та нових навантажень в умовах війни, створити простір допомоги та підтримки, де можна було би вирішувати психологічні проблеми, пов’язані із навчанням. З іншого боку, оскільки це все ще структурна частина університету і її працівник підпорядковуються правилам закладу, є ризик, що у такому випадку студент чи студентка не зможе достатньо відкритись і поділитись проблемою, якщо вона, наприклад, зачіпає інтереси адміністрації.

Практика психологічних центрів вже поширена як в США, так і в європейських країнах. Наприклад, у США існує програма «Mental health for Math» [3], де в курсі математики паралельно викладають техніки управління стресом, щоб зменшити страх невдач. У Texas Alamo Colleges Districs існує програма [4], яка забезпечує студентів не тільки психологічною допомогою, а ще й їжею та житлом. У Німеччині діють окремі проєкти з профілактики вигорання. До прикладу, існує організація «Irrsinning Menschlisch» [5], яка проводить форум «Розумово здорове навчання», де пропонують викладачам і студентам відкрито обговорювати власні проблеми та потреби, вчитися розпізнавати стресові фактори та навчатися навичкам саморегуляції. У Німеччині загалом усе побудовано на профілактиках і консультаціях, за допомогою яких усі бажаючі можуть отримати кваліфіковану психологічну допомогу. У Нідерландах також організовують заходи, в яких беруть участь студентські радники та академічні психологи, які надають рекомендації та безкоштовну психологічну допомогу. Таким чином, практика психологічних центрів і соціальної допомоги досить поширена сьогодні, але в нашій країні вона лише набуває популярності. Інший, простіший у реалізації спосіб — це покращення та створення безпечних сховищ від обстрілів. На жаль, не всі університети піклуються про стан чи доступність бомбосховищ, що сильно може вплинути на тривожність студентів і викладачів.

Крім потреби у стабілізації психоемоційного стану учасників освітнього процесу, необхідно переосмислювати сам принцип роботи університетів, перерозподілити обов’язки серед всіх учасників освітнього процесу у такий спосіб, щоб не відбувалося перевантаження та внутрішні сили учасників навчального процесу могли розподілятися більш збалансовано, а конфлікти вирішуватися як можна екологічнішим шляхом. Для цього варто буде як мінімум наймати нових спеціалістів, які матимуть бажання викладати певні предмети, аби знизити рівень напруги в окремих викладачів, щоб ті мали більше вільного часу. Можливий навіть варіант, при якому новий викладач забирає на себе обов’язки проведення практичних занять, може спростити життя викладачеві, який працює без вихідних протягом тривалого періоду часу. Також необхідно спростити процедуру оформлення та подання різних видів документів як в деканат, так і від деканату до ректора, щоб зменшити навантаження на всі ланцюги цього процесу. Можливо навіть прибрати деканат як посередник між студентами та ректором у вирішенні конкретних питань, якщо такі з’являтимуться. Альтернативою буде студентсько-викладацьке самоврядування, яке дозводить учасникам освітнього процесу безпосередньо відчувати власну залученість до університету та його життя.

Також варто закріпити перехід із паперового перебігу документів на електронний. Це звісно не спрошує для старост чи викладачів процедуру заповнення та ведення звітів щодо відвідування та успішності студентів, але це буде економити їхній час та ресурси на відвідуванні деканату для звітування. Звільнений проміжок часу староста і викладачі зможуть витратити або на відпочинок, або на виконання інших обов’язків. Також це може стати варіантом, який дозволить організувати прозорість оцінювання. Може бути створений окремий електронний кабінет на сайті університету, в якому могли б відображатися отримані оцінки за ті чи інші предмети. Теоретично, вони могли б заповнюватися автоматично з електронних журналів, але як воно фактично буде реалізовано — це краще залишити для фахівців. Наостанок, треба наголосити, що жодну з цих практик держава реалізовувати не стане або просуватиме дуже повільно, оскільки більшість із них, особливо ті, що стосуються ментального здоров’я, державі невигідні у короткочасній перспективі, але вигідні для окремих осіб, які можуть наживатися на хабарях та крадіжках грошей, необхідних для тих чи інших змін. Змінювати концепцію роботи всіх університетів ніхто не буде, оскільки існує багато людей, які сильно покладаються на ідею незмінної, негативної природи людини, якій тільки і дай волю, щоб все зламати та розтрощити. Тому студенти мають самостійно організовуватися та розподіляти контроль над університетом ні з державною владою, ні з владою університету, а безпосередньо з самими викладачами, щоб спільно з ними слідкувати за якістю зрізу знань, якістю оцінювання та наданням теоретичних і практичних матеріалів для засвоєння професійних знань, навичок, а також за процесом перебудови університетів.

Студенти за допомогою демократичного контролю над ВНЗ можуть позбутися як зайвої плутанини з документами через оптимізацію звітності, так і створити гнучкіші навчальні плани за потреби, які дозволять студентами мати більше незалежності та самостійно обирати кількість годин для лекційних і практичних занять. Активний та рівноправний контроль над університетським життям студентів та викладачів дозволяє прийняти той темп навчання, який буде зручним для того чи іншого курсу, що потенційно може зменшити навантаження на нервову систему та дозволить людині більш раціонально спрямовувати свої внутрішні ресурси на ті сфери життя, які для неї важливі для досягнення балансу. Такий вид управління закладами дасть певну автономію та покращить мотивацію студентів до навчання через прозорість оцінювання та усвідомлення повної відповідальності за власне майбутнє, що у свою чергу дозволить розвивати усі свої здібності, навички та вміння.