Вступ 

Після того як наступив кінець феодальної епохи, почали змінюватися цінності: кожен хотів вже не слугувати цареві чи проживати своє спокійне життя у селі, пасучи корів, а здобувати власну славу, гроші та щастя. Велика частина із тих, хто раніше був дворянином, скоріше за все, перетворилися на капіталістів, які вклавши свої гроші почали покращувати свою власність та перетворювати її на фабрику видобутку капіталу, використовуючи всю ту ж робочу силу людей, які піддавалися жорстокої експлуатації. І через те, що робоча сила поступово почала приносити шкоду підприємства через зміну цінностей з певною мірою колективістичні на більш індивідуалістичні та ускладнення процесу праці, саме в цей період виник тейлоризм — течія в психології, направлена на оптимізацію людської діяльності і покращення виробництва. Тейлоризм плював на будь-яку мораль, етику та людяність. Найголовнішим для таких психологів було вгодити босові, перетворивши його підданих на механізованих людей-роботів, що виконуватимуть будь-який наказ максимально швидко і продуктивно.

Здавалося б, з того часу минуло велика кількість років і все змінилося. Психологи наче б то допомагають робітникам, а не босам. Хоч в деякому роді це й так, але правда все ще прихована за пилиною омани. Тут я хочу означати сучасне місце корпоративних та усіх штатних психологів у ієрархічному капіталистичному світі, визначити яку роль вони грають в підтримці самої економічної системи, яким чином стають джерелом пригнічення робітників та яку роль вони могли б грати у реформах сучасного світу чи революційній діяльності.

Руйнівна діяльність психологів

Психолог, який починає працювати у певній корпорації, або у організації, чия ціль полягає у накопиченні матеріальних багатств, потрапляє у зону впливу цієї організації та адаптує усі свої навички, поведінку та методики під начальство та націлюється виконувати усі завдання, які від нього вимагають свідомо чи несвідомо. Так чи інакше психолог потрапляє у середовище відчуженості, негуманістичного ставлення людей один до одного та до середовища «концентрації» капіталістичних цінностей, що не може не вплинути на самого спеціаліста. Психолог стає не якоюсь окремою зовнішньою силою, яка може спрямовувати організацію до більш гуманістичних методів досягнення цілей, а стає однією з пружин, яка починає гуманістичні принципи та ідеї, якими має керуватися психолог у своїй діяльності, перемелювати на муку, яка згодом перетвориться на «інструментальні» капіталістичні цінності та методи досягнення мети. І результат такої діяльності усім відомий: робиться усе, аби максимізувати продуктивність праці робітників, прикриваючись гуманістичними цілями допомоги.

Зазвичай така допомога є вкрай однобокою, оскільки не розглядає як причину психологічних проблем саму організацію праці та людей, які керують всім підприємством, а концентруються більше на сприйнятті цієї обставини у працівників, відразу ставлячи їх у позицію «ти не можеш змінити цю ситуацію, тому зміни своє ставлення до неї», тобто забирають суб’єктність у прийнятті рішень та відбирають велику частину впливу на начальство. У той же час, корпоративні психологи намагаються робити вигляд, що вони охоплюють ситуацію цілком, оскільки допомагають працівникам знайти зовнішні та внутрішні ресурси для того, щоб домовитися із власними начальниками про підвищення зарплатні, зміни певних умов, які приносять незручності лише у певний момент часу. Однак, це не вирішує загалом проблему всієї структури організації, яка бере безпосередню участь у створенні та прискоренні деструктивних процесів у психіці особистості.

Психологи часто займають позицію начальства саме по причині того, що їх «найняли», хоча психологи мають в першу чергу «влаштовуватися на роботу», а не «найматися». І така позиція є відкритим тейлоризмом, адже приймається позиція «Я за боса, проти робітників» і будь-яка консультація чи практична робота із колективами в середині компанії чи промислового виробництва направлена на оптимізацію відносин людей один між одним заради більшої ефективності. Конфлікти заглушуються аби ті не заважали виконувати роботу, а справжня причина конфлікту може залишатися не розкритою і вилазити поза робочим місцем. Але така дрібниця ні психолога, оскільки йому не платять за вирішення проблем поза організацією, ні самого начальства хвилювати не буде. Головне — не на робочому місці. Існує і інша несвідома позиція, яку намагаються займати психологи — «нейтралітет».

Сама позиція «не нашкодь» у таких ситуаціях є шкідливою, оскільки промовляється не зі сторони активного учасника перемовин, як це відбувається під час консультації поза будь-якими організаціями, коли психолог бере на себе всю відповідальність за ментальний стан свого клієнта на сесії, а всі дії, слова та надані методики повідомляються виключно у рекомендаційному характері, а під час перебування у ролі третьої, упередженої сторони. Така політика може призвести до часткового ігнорування проблем, особливо ментальних, серед працівників і які мають бути вирішені суспільним способом, і допомога, що могла б піти на дійсне усунення актуальних проблем робітників буде відкладена у довгий ящик, або не надаватиметься взагалі, що гратиме на руку начальству компанії.

Штатні психологи ретранслюють цінності капіталізму від начальника до виробників, коли ті приходять за допомогою у праці. Працівники починають скаржитися на умови роботи, на депресію, постійну тривогу чи часті перепади настрою. Але замість того, щоб визначити загальну причину усіх цих проблем, психолог орієнтується лише поверхово, роблячи акценти на індивідуальностях не там, де слід. Особливо це стає помітно, коли із одним і тим самим запитом звертається велика кількість людей, які лише мають індивідуальні відмінності у проблемі, але сутність залишається одна й та саме. І замість того, щоб спрямувати власну увагу та увагу робітників на загальну проблему, психолог дивиться лише на індивідуальні причини цих конфліктів та індивідуально допомагає вирішити їх. При цьому ігноруючи, що та «причина» стала можливою лише у результаті величезних прогалин та/або є властивістю системи, яка пригнічує індивідуальність, індивідуальну творчість особистості заради цілей організації, яку вони не контролюють, цілі якої не співпадають з їхніми. Тобто загальна ідея капіталізму «цілі організації все, ваші — нічого» транслюється через психолога працівникам, який замість дійсної допомоги, надає тимчасову пігулку від симптомів хвороби, яка проявиться знову, коли з’явиться сильніший тиск.

Хоча заради справедливості варто зазначити, що в певних моментах корпоративні психологи дійсно можуть виступити як сила, що призведе до значних змін для окремої особистості, адже може згладити певні кути між начальником та творчою особистістю, яка має власні погляди на методи досягнення цілі організації. Але це відбувається у рідкісних моментах, коли цілі особистості, працівника знизу, співпадають із цілями організації та начальства, що буває дуже не часто. І в такі моменти може звільнятися індивідуальна творчість та креативність. Але загальної проблеми це не вирішить, інші працівники все так само будуть жертвувати власною індивідуальною креативністю заради успіху корпорації, нехтуючи власними інтересами, які, начеб то, якщо не забезпечити вона забов’язалася, то мінімум прокласти тропу можливості для їх реалізації, чого насправді немає навіть близько. І такі моменти є одними із дзвіночків, які свідчать про величезний потенціал до суспільних змін, які можуть ініціювати психологи чи психотерапевти.

Я вже казав, що психолог може «рівняти кути» між начальником та робітником. Часто це виводиться в певний «нейтралітет», який не змінює ситуації ні в бік начальства, ні в бік робітника. Або ж навпаки, кути рівняються у сторону начальника, який хоч отримує певні «удари» по його репутації серед колективу, але такі, які будуть йому безпечні. І зазвичай ці удари не покидають межі босівського кабінету, а будь-які спроби похитнути віру робітників у безмежний авторитет начальства будуть сприйматися як жарт або ж сильною вдачею чи збігом обставин через які найактивнішого робітника не звільнили. Відчуженість начальства від своїх підлеглих знищую природний обмін авторитетністю у певних галузях роботи, не даючи робітникам змогу побачити ким є їхній начальник насправді. Тобто ситуація, коли начальник займається лише своїми справами, не спілкуючись не консультуючись із іншими робітниками призводить до ідеалізації боса як авторитетної фігури, яка вміє все. І така штучна ідеалізація призводить до того, що втрата авторитету начальства серед своїх підлеглих є майже не можливою. Така відчуженість лідера від свого колективу, яка і створює статус «бос», стає причиною пасивності колективу, оскільки не відбувається природньої передачі інформації від лідера до колективу і від колективу до лідера, втрачаються будь-які важелі тиску у колективу і набуваються нові у лідера, який поступово перетворюється на боса.  Всі впевнені у непохитності авторитету і безпомилковості судження свого боса, отже те, що він каже є правильним, навіть якщо це не подобається більшій частині колективу. А будь-які спроби протестувати стереотипно відноситься до статусу «девіатної та шкідливої поведінки».

Інколи навіть самі психологи можуть виступати певним хижаком, якому цікава надприбутковість компанії, адже від цього залежить його статус та грошові надходження, і вони можуть змушувати босів, які ще не пройшли повний процес відчуження від співробітників, жертвувати їхнім здоров’ям заради прибутковості компанії, від якої «залежить» виживання і самого власника чи директора.

Інший аспект, який часто позначають як позитивний, але насправді є негативним, знаходиться у аспекті самої праці. А саме ставлення робітника до праці. Головною метою у такій роботі є підвищення ефективності робітника. І на психолога покладається задача збільшити цю ефективність будь-яким способом, або ж зменшити втрати, якщо якийсь індивід такі приносить. І все виглядає досить доброзичливо: психолог може поставити кілька питань, які націлені на зміну сприйняття своєї праці. Тобто «Я ненавиджу тут працювати»  перетворити на «В принципі, тут також непогано. Думаю кілька місяців я тут зможу працювати. А далі видно буде». Сприйняття праці змінюється, ефективність зростає. Але подібна мотивація є нав’язаною, зовнішньою і швидко може згасати без підсилювання, що часто і відбувається. До того ж, навряд-чи сам клієнт захотів би терпіти жахливі умови праці лише тому що тут колектив гарний. Він сам прекрасно розуміє, що надалі буде тільки гірше, але інтолерантність до невизначеності, яка дає про себе знати при думці про звільнення, змушує людину знаходити виправдання для того, щоб залишитися у компанії «Тут зарплатня гарна», або «колектив дружній», а також «у другому місці колектив може бути ще гіршим ніж тут». А робота з психологом може тільки підштовхнути до подібних думок та виснажувати особистість і надалі.

Але слід відзначити, що певним чином психологи і справді можуть покращити становище самого індивіда, і дійсно розкрити його потенціал, змінивши певним чином сприйняття власної праці. Замість того, щоб змінювати ставлення робітника до умов праці та самої праці, психолог може підштовхнути людину до перекваліфікації, або ж підняти трохи вище у ієрархії, що може піти не на користь тим, хто залишився внизу, а також згодом може надати більшого ущербу для самої людини через додаткові навантаження у ролі лідери якоїсь групи. Якщо ж ця перекваліфікація у рамках однієї і тієї ж компанії, то людина може дійсно покращити своє ментальне здоров’я, оскільки умови праці будуть трохи відрізнятися від того, в яких він працював, сама праця може приносити більшого задоволення та мати більшу заробітну плату. Але навіть в такій ситуації, людина залишається майже безпомічною в умовах своєї праці. Навіть на новій посаді, неважливо змінилося місце в ієрархії чи ні, людина не зможе впливати ну умови своєї роботи більше, ніж того хоче начальник, навіть якщо це може стати причиною втрати кадрів. І я кажу не стільки про безпосередню зміну обстановки чи людей навколо, скільки про важелі впливу на верхівку. Начальство має майже абсолютну владу над становищем працівника, і якщо його перекваліфікація не буде приносити такого ж результату, що і раніше, або ж кращого, або ж взагалі не окупить витрат на цю ж перекваліфікацію, то людину просто звільнять без спроб зрозуміти у чому причина низької ефективності діяльності на робочому місці. А психологи, які мали б допомагати робітникам працювати, а не «битися головою об стіни», просто сліпі до більш глобальних причин низької ефективності і часто перекладають відповідальність на поза робочі відносини індивіда.

У невеличкому підсумку до першої частини цього есе, можна сказати наступне: корпоративні або штатні психологи позиціонуються нейтральною силою, яка покликана для вирішення проблем працівників та організації, але насправді вирішує лише проблеми організації,  штучно зменшуючи градус напруження між начальством та працівниками, відправляючи останніх лише як індивідів домагатися покращення умов лише їм, або ж психологи самостійно наводять рекомендації лише певним членам колективів для перекваліфікації чи зміни ієрархії. Психологи часто маніпулюють мотивацією і сприйняттям працівників, підкидаючи їм думки про те, що варто лише змінити місце у цій корпоративній ієрархії, а не саму роботу чи спосіб її організації. А погляд самих психологів часто несвідомо обмежений і не висувають на загальний огляд усі сучасні проблеми, які потрібно вирішувати. А їхні компроміси — лише фікція, в яку вірять і самі штатні психологи, користь від якої направлені лише на задоволення фірми — примноження багатства та покращення становища її власника.

Перейдемо ж тепер до другої частини цього есе. Я хочу тепер дати відповідь на питання «А яку ж роль, потенційно, можуть грати психологи у майбутніх реформах та соціальній революції?».

Позитивний потенціал психологів

Треба завжди пам’ятати, що в тих групах, які причасні до соціальної революції та реформ, знаходяться люди, і як елементарні одиниці суспільного устрою, і як окремі індивідуальності зі своїми біографіями, психологією та життям, а отже їхній ментальний стан може впливати на провідну діяльність групи та самої революції чи реформи, а також визначати суспільний стан після того, як все закінчиться. І тут ми натрапляємо на перший базовий обов’язок практикуючого психолога — консультація у вирішенні життєвих проблем клієнта.

По-перше, психолог може стати тією людиною, яка зможе підтримати будь-якого члена групи, якщо той висловить свої страхи, переживання щодо своєї нової діяльності. Клієнт зможе віднайти у собі ресурси для того, аби зробити ризикований крок та вступити на поле революційної боротьби. Психолог може забезпечити людей безпечним місцем, де можна буде знайти рішення особистісних та сімейних проблем, які заважають особистості знаходитися разом із своїми товаришами, або ж навпаки, знайти рішення для проблем в середині революційних груп, які погіршують відносини із родиною чи коханою людиною — все залежить від пріоритетів особистості.

По-друге, психолог у зв’язку з конфліктологом, якщо такий є, може стати посередником у вирішенні конфліктів у середині революційної групи. Часто індивідуальні інтереси чи погляди на майбутній розвиток групи можуть розходитися, і в такі моменти важливо повернутися до співпраці, знайти спільні точки співіснування та знайти спосіб задовільнити потреби та інтереси усіх сторін конфлікту. Психолог як третя сторона із спеціалізованими знанням може в цьому допомогти: створити благодійну емоційну атмосферу, корегувати вирази, аби ті звучали менш агресивними, запропоновувати варіанти вирішення проблем, а також правильно ставити акценти під час конфліктів, повертаючи учасників до реальності, до «тут і зараз».

Третя сфера, де психолог може допомогти, і вона стосуватиметься як зовнішньої політики групи так і внутрішньої. І ця сфера «проблема соціальних стереотипів та дискримінації». Психолог має певне уявлення про природу стереотипів та має певні методи боротьби з ними, або ж знає як у короткий проміжок часу знайти прикладну літературу у цьому питанні. Постійна робота психолога у сфері розповсюдження антистереотипних тезисів, розвіювання міфів та організація ініціатив для сприяння подолання стереотипних бар’єрів може позитивно вплинути на згуртованість революційної групи, покращити взаємодію між учасниками та зменшити потенційний градус суперечок, які можуть перейти на особисті образи на основні стереотипного уявлення про групу, до якої належить співрозмовник. Також психолог, або група психологів можуть активно займатися розвінчуванням міфів та публікувати наукові роботі, які пояснюють та прогнозують поведінку людей, які стають мішеням цих стереотипів.

Також треба завжди пам’ятати, що революційні дії та протести заради певних реформ у суспільстві є досить стресовими ситуаціями, які можуть спричиняти тиск на особистість, або підвищувати ризик розвитку фізіологічних чи психічних патологій. Психолог може проконсультувати та допомогти підібрати той метод зняття стресу, який для людини буде підходити найкраще, щоб мінімізувати негативні наслідки стресу. Революція ж це завжди травматичні події, які залишають слід як на психіці, так і на тілі. Тому багатьом людям, які постраждали сильніше за інших, може знадобиться психологічна реабілітація: звикнутися із втратою ноги чи руки, звикнути жити із появою депресії чи тривожного синдрому та адаптація. Ще одна проблема, з якою можуть зіштовхуватися революціонери чи протестувальник — травми голови і втрати можливості повноцінно спілкуватися з оточенням. У таких випадках людей мають навчати спеціальним символам і методам спілкування, а психологи, особливо ті, які стали частиною протесту чи революційних дій, можуть надати першу психологічну допомогу і значно спростити адаптацію людини до життя із новими вадами.

Далі, візьму кілька конкретних сфер роботи психологів, які можуть стати у нагоді у подальших реформах та революції: компанії чи корпорації, тобто штатні психологи, яких ми щойно розглядали та шкільних психологів. Можна обирати психолога із різних галузей, і намагатися підставляти туди анархічні ідеї, але картина буде виглядати приблизно так само, як і у компаніях чи заводах та школах, з різницею лише у певних психологічних особливостей основного контигенту.

Корпоративні психологи, як я вже зазначав дуже вузько дивляться на проблеми в середині закладів, в яких вони працюють. Тепер я б хотів розповісти про їхній потенціал, який вони мають, але не розвивають.

Якби штатні психологи поглянули ширше на проблеми, з якими зіштовхуються їхні клієнти та з якими вони працюють у колективах, вони б могли надавати діючи способи вирішення цих проблем, а саме колективні прямі дії, які направлені на покращення умов праці для всіх, аби кількість соціальних проблем в колективні значно зменшилась. Можна діяти і від зворотного, намагаючись продвигати певні ідеї самоуправління зі сторони начальства, переконуючи у ефективності самоуправлінської діяльності колективів. У третій же спосіб спробувати дійсно поставити методи і цілі працівників та власників підприємців на одні колії, що дуже не часто виходитиме, але при певних конкретних обставинах може спрацювати. І скоріше за все, друга ситуація найкраще буде реалізуватися при умовах, які виконані у третьому варіанти.

Як штатний працівник на горизонтальному виробництві, тобто вже соціалізованому, психолог міг би консультувати робітників у створення стратегій і способів комунікації на рівних та організації праці, щоб як можна менше торкатися вертикальним способів комунікації. Спеціальні знання могли б допомогти простіше доходити співпраці між різними групами працівників. А поєднуючи свої зусилля із лібертарними економістами та соціологами, могли б ефективніше та гуманно організовувати підприємство та створювати більш якісний продукт у більш приємних та благополучних умовах.

Шкільний психолог, який також є штатним працівником, але вже у навчальних закладах, міг би закладати фундамент самоуправління вже в школах, навідуючись до класу і консультуючи дітей, підлітків та юнаків не тільки у тому, як завершувати конфлікти і як обрати професію, а ще й як можна зробити навчання простішим. Лише пояснивши дітям про те, як правильно слід вивчати нову інформацію, можна значно спростити дітям пізнавальний процес. Якби шкільні психологи дійсно працювали у школах та були авторитетами серед школярів, вони могли б вже у школі закладати основи рівноправної взаємодії, приділяючи більше уваги тому, як влаштована психіки людини та пояснюючи ті чи інші вчинки, які роблять їхні однолітки, вчити домовлятися та слухати один одного, будуючи гармонійні стосунки та не втрачаючи власного «Я» у інших людей, ставлячи таким чином себе у залежне становище.

Школа — найважливіший період та місце у вихованні дітей після батьківської хати, де навчають взаємодіяти з іншими людьми, знаходити своє місце в суспільстві та визначати власну поведінку. Праця лібертарного психолога у сучасних школах, при умові активного втручання у політику школи у відношенні до учнів, могла б поставити міцний фундамент у розповсюджені анархістьких ідей та принципів, оскільки більша частина досвіду роботи та життя практичної частини анархізму їм вже знайома, що збільшить імовірність того, що анархічні ідеали знайдуть відклик у серцях юнаків та майбутніх студентів.

Висновок

Психологи — це потенційна революційна сила, яка може сприяти звільненню суспільства від токсичних та аб’юзивних відносин із капіталізмом та державою, оскільки вони мають спеціалізовані знання про психіку людини, навчені створювати методи для допомоги клієнта та мають досвід у створені гармонічних відносин з людьми, які на перший погляд на ці гармонічні відносини не спроможні. Розповсюдженість практичних психологів в усіх галузях діяльності людини є потужним засобом впливу, який зараз грає лише на руку монополістичному, державному капіталізмові, хоча потенційно міг би стати причиною масових звільнень людей від пекла виробничого та ієрархічного виробництва.